15.3

Фраент усе ще залишався у покоях принцеси, розглядаючи кожен куточок, який йому вдалося відновити. Він знав, що принцеса була засмучена, коли він ненароком згадав про смерть батьків. Тим самим, дракон засмутив її ще більше. І тепер йому було боляче. Він цього не хотів, але все ж заподіяв їй біль своїми словами. 

- Не звинувачуй себе, - почувся голос Кассандри, і, озирнувшись, Фраент побачив дівчину позаду себе.

- І все ж таки це моя провина. Я не хотів звалювати це на неї.

- Ти ж розумієш, що рано чи пізно вона б дізналася правду, Фраенте. Усе що не робиться - на краще...

- Думаєш?

- Звісно. Принаймні так ми, люди, говоримо це собі, коли трапляється щось на кшталт цього. Їй знадобиться час, Фраенте. І буде краще, якщо хтось буде поруч.

- Розумію, але я не зможу замінити їх, Кессі. Вони були такими чудовими людьми, а я... А я всього лише слуга, не більше.

- Неправда, і ти це знаєш. Ти був вершником короля й одним із його радників.

- Звідки ти... - здивувався дракон, однак побачивши посмішку на губах дівчини, одразу ж замовк.

- Тобі нагадати, що я можу бачити не тільки майбутнє? Я зрозуміла це одразу, щойно вперше взяла тебе за руку під час зустрічі. Звичайно ж, тоді я не до кінця розібралася, як це працює, але я побачила частину твого минулого, Фраенте. Тому не варто звинувачувати себе. Ти як ніколи потрібен Лані. Ну, і, звісно ж, її половинка теж...

- Ти щось знаєш? - з цікавістю запитав дракон, на крок наблизившись до дівчини.

- Можливо. Знаю, що він теж тут. Але поки що не можу сказати точно. Потрібно дещо перевірити... - З цими словами дівчина вийшла з кімнати, а ось Фраент якийсь час дивився їй услід. Все ж Кассандра Блек - дивовижна дівчина ...

Трохи постоявши, він попрямував до відкритого вікна і стрибнув у нічну безодню, на ходу змінюючи людську сутність на драконячу. Якийсь час Фраент перевіряв периметр, а потім запримітивши на даху замку дракона, попрямував до нього. Щойно він приземлився на поверхню, дракон одразу ж витягнув шию і здивовано подивився на нього.

"Довго ти тут сидиш?", запитав Фраент дракона, якого йому вдалося врятувати із замку їхнього ворога і нинішнього правителя Латариніана рік тому. 

"Досить довго, щоб помітити появу нових облич у замку...", сказав у відповідь дракон, що трохи схвилювало Фраента.

"Кого саме ти бачив?"

"Найпрекраснішу з усіх...", сказали йому мрійливим голосом, чим ще більше здивували. 

"Отже, ти бачив принцесу..."

"Принцесу?", здивувався дракон, що навіть потішило Фраента. Зазвичай цей малий був доволі сумним, а то й узагалі без настрою. А зараз у його голосі було виразно чути нотки захоплення.

"Так, Кіране, я сказав саме це. Принцеса вижила..."

"Отже, це була Лані. Лані Мелліон...", пробурмотів Кіран, знову дивуючи його.

"Так. Ви знайомі?"

"Я... Ми бачилися. Одного разу...", сяк-так пробурмотів Кіран, і Фраенту здалося, що юний дракон чогось не договорює.

"Є щось, про що я не знаю, Кіране?"

"Ні, нічого, про що б варто було турбуватися..."

"Впевнений? Бо ти сповнений сюрпризів, друже мій. Я розпитував клан Бурштинових, чи є серед них Кіран, але там не було нікого з таким ім'ям. Чи повинен я турбуватися про те, що від тебе будуть проблеми?", сердито запитав він Кірана, і Фраент не міг не помітити, як очі юного дракона затопив смуток.

"Я вже казав, Фраенте. Мене прокляли. Я навіть не міг вимовити своє повне ім'я, тільки його частину... І ні, я зроблю все можливе, щоб захистити принцесу від усіляких загроз...", сказав Кіран, і Фраент чомусь повірив йому. Зрештою, Кіран був доволі впертим, але здебільшого своє слово тримав.

Що ж, залишалося сподіватися, що так все і буде...