15.2

- Ніхто так і не прийшов. Я чекала годинами, Фраенте. Години перетікали в дні, дні в тижні - ніхто так і не прийшов по мене. А потім я просто почала забувати... Я навіть не пам'ятаю, як потрапила в прийомну сім'ю. Так і я стала жити звичайним життям людей.

З цими словами я відвернулася, знову повертаючи свій погляд до вікна, де можна було побачити драконів, що ширяли в небі. Напевно це друзі Фраента, аж ніяк інакше.Навряд чи б він став приводити мене туди, де мені загрожує небезпека.

- Я цього не знав, Ваша Високосте. Ми думали, що ви загинули, як і ваші батьки. Лише через десять років, коли в мене почав прокидатися дар ясновидіння, я отримав видіння - побачив дівчину, дуже схожу схожу на королеву. Я одразу все зрозумів і розпочав свої пошуки. Я знав, що просто не міг помилятися, і це були ви, моя принцесо. І я мав рацію - завдяки Кессі ми змогли вас знайти... - сказав дракон, а ось я все перебирала в голові його слова. Мої батьки... Виходить, вони загинули - ніхто з них не вижив... Усвідомлення цього викликало бурю емоцій разом зі спогадами. Отже, коли Валес упав - мама загинула. Вона просто не могла вижити після такого падіння...

- Мені... Мені потрібна хвилинка... - пробурмотіла я так тихо, що звичайна людина навряд чи б почула, а ось Фраент із його драконячим слухом точно розчув кожне слово. Я проскочила повз нього і помчала до гвинтових сходів, що вели нагору. Опинившись на відкритому повітрі, я дала волю сльозам, щойно впала на невеличкий диван на терасі, де колись сиділа вечорами з мамою і спостерігала за драконами, що літали в нічному небі.

Не знаю, скільки часу я просиділа тут, але здавалося, ніби минула ціла вічність. Коли я почула поруч тихе сопіння, то, підвівши голову, побачила дракона, що сидів у дальньому кутку даху. О боги, чому я не помітила його, коли піднялася сюди? Мабуть, я настільки була поглинена своїми емоціями, що навіть не помітила його. Вставши зі свого місця, я обережно підійшла до нього, але все ще залишаючись на відстані.

"Давно ти тут сидиш?", подумки звернулася я до дракона, але у відповідь лише тиша.

"Сподіваюся, ти друг, а не ворог...", знову звернулася до дракона, але у відповідь лише отримала зацікавлений погляд у свій бік. Дракон, як і раніше, мовчав.

- Як дивно. Ти що ж, зовсім не розмовляєш? - запитала я його вже вголос, і цього разу почула зітхання дракона, а потім його погляд став сумним. - Цікаво... Я ще не зустрічала драконів, які не могли б говорити. Що ж, ти ж можеш і прикидатися, еге ж? Зрештою, ти навряд чи мене знаєш і вже точно не став би говорити з незнайомкою...

Цього разу дракон сердито загарчав, чим дуже здивував мене. Ух ти, він ще й злиться на мене? Отакої!

- Слухай, це всього лише теорія - я не хотіла тебе образити. Вибач. Я знаю, що ти можеш спілкуватися з іншими драконами, але можу я попросити тебе про послугу? - Дракон уважно подивився на мене, а потім злегка кивнув головою. Ну треба ж таке, а він таки щось тямить що до чого! 

- Не кажи Фраенту про те, що ти бачив. Він ніколи не виносив моїх сліз, та й навряд чи це змінилося. Не хочу його засмучувати. Зрештою, для нього ці події відбулися вже дуже давно, а я... Я начебто пережила це тільки вчора. Ці спогади надто живі. Надто... яскраві. І я не хочу, щоб він бачив, як сильно я засмучена через смерть батьків. Це буде наш секрет, гаразд? - Дракон якийсь час дивився на мене, а потім знову кивнув на знак згоди. - Дякую. До речі, я Лані. Хотіла б сказати, що мені приємно познайомитися, але ж я не знаю твого імені, і, на жаль, з якоїсь причини не можу тебе чути. Що ж, мабуть, я піду. До зустрічі!

З цими словами я попрямувала до дверей, сподіваючись, що незнайомий мені дракон все ж таки виконає свою обіцянку і не розповість про мене Фраенту.

Цікаво, чому я не можу його чути? Адже з Фраентом я могла говорити без проблем...