Розділ 13

Щойно ми вийшли з порталу, то одразу опинилися в якійсь печері. І ось чому Кессі та Фраент кудись зникли, і тепер я залишилася сама. Ну, і? Що пішло не так?

Озирнувшись на всі боки, я не виявила нічого, окрім купи каміння і величезних валунів, де лиш більше згущувалася темрява. А потім я озирнулася, щоб подивитися, чи є щось позаду. І уявіть собі мою реакцію, коли я виявила позаду себе величезного дракона темно-синього кольору, який, як виявилося, займав своєю тушкою більшу частину печери.

І що зробила я? Правильно - зомліла!

Коли прийшла до тями, то дракон нікуди не зник, лише зацікавлено дивився в мій бік. А потім він опустив голову і прикрив очі. Я в ступорі дивилася на цю дію, і не розуміла, що відбувається. Лиш потім до мене почало доходити - вже щось надто знайоме було в цьому вчинку дракона. Відчуття, нібито він вклонився, прямо як... О боги, це ж виходить? Я побачила справжню сутність Фраента?!

"Абсолютно вірно..." , почувся знайомий голос, і я в жаху витріщилася на дракона. Адже дракони не говорять! Гм... Чи все ж говорять? 

- Фраенте? - покликала я, все ще сумніваючись, чи відбувається це насправді.

"Міледі, як ви почуваєтеся? Перехід через портал не позначився на вас негативно? Голова не паморочиться? Не нудить?", посипався шквал запитань з боку дракона, а я все ще перебувала в шоці. 

- Ні. Нічого такого. А хіба дракони вміють говорити? - нарешті озвучила запитання, і з цікавістю подивилася на дракона.

"Тільки за допомогою телепатії, міледі. Я проектую свої думки на вас, і таким чином ви можете чути мій голос у своїй голові..."

- Виходить, ти можеш читати мої думки?

"Саме так, міледі...", почулося у відповідь, і я мимоволі зніяковіла. Клас, тепер Фраент явно буде в курсі всього, про що я думаю. Не круто, зовсім не круто!

- Що ж, сподіваюся, робити ти це будеш за розумних міркувань.

"Звичайно, міледі. У всіх є потаємні думки і таємниці, які не варто підглядати..."

- Що ж, рада, що ти так вважаєш. До речі, а де це ми?

"Ми перебуваємо в печері Забутих. Це місце безпечне і послужить нашим укриттям до повернення Кассандри..."

- До речі, де вона? Кессі ж була з нами, коли ми проходили крізь портал. Я це точно пам'ятаю!

"Вона відразу перенеслася в центральну частину міста, щоб розвідати обстановку. Ще не вистачало, щоб про ваше прибуття дізнався Барт!", почувся сердитий голос дракона, і це привернуло мою увагу. Ім'я цього Барта я вже чула далеко не вперше.

- А хто такий цей Барт? Кессі казала, що люди, які викрали нас, працювали на нього. 

"Він той, хто незаслужено зайняв трон Латариніана!"

- А Латариніан - це...

"Королівство, у якому ви народилися, міледі. Латариніан є одним із королівств на Сонереліоні. Наша планета чимось подібна до Землі, але населяють її не тільки люди, а й інші істоти..."

- Воу, воу, воу! Скільки нової інформації.То виходить, що я прибулець?

"Можливо, жителі Землі назвали б вас саме так, але це не те, ким ви є насправді...", пролунала відповідь дракона, яка спантеличила мене ще більше.

- Почекай, ти хочеш сказати, що я не... людина?

"Не зовсім..."

- Гм, цікаво. Що ж, гадаю, ти більше нічого не скажеш до повернення Кессі, так?

"Абсолютно вірно, міледі. Події повинні йти своєю чергою - я не маю права втручатися в те, що має статися. Поки що я ненадовго залишу вас. Злітаю перевірити Кассандру - її немає занадто довго. Залишайтеся тут, міледі. У печері ніхто не додумається вас шукати...", сказав Фраент, а потім дракон почав рухатися і потопав в інший бік, де був вихід.

Я зачаровано спостерігала за ним, а потім знову занурилася у свої думки. Чомусь склалося таке враження, що Фраент був чимось стурбований... Напевно, мені здалося. Що ж, сподіваюся, чекати доведеться недовго...