Розділ 11

Фраент зайшов у ванну кімнату, і побачив дівчину, що сиділа в дальньому кутку. Її обличчя було приховане хвилями рудоволосих пасом, але він чув тихі схлипи, коли поступово наближався з кожним кроком до юної провісниці. 

- Що сталося, дівчинко? Що тебе так засмутило? - ласкаво запитав він, доторкаючись до плеча дівчини, але та лише тихо схлипнула у відповідь. Він зазирнув у думки Кассандри й одразу зрозумів, у чому річ - розмова з Лані засмутила її. Дівчина і так останнім часом несла на собі важкий тягар і пройшла через багато чого, а розмова про батьків навіяла погані спогади.

- Вона не цінує те, що має... - почулося нарешті у відповідь через деякий час, і Фраент здригнувся. Певною мірою, юна віщунка мала рацію. І все ж багато чого можна було списати на незнання Лані про деякі речі - наприклад, про своє минуле дівчина навряд чи що знала. Та й виховання людей переважало - вона ставилася до всього, що говорила їй Кассандра, з недовірою.

Але він міг її зрозуміти. Проживши в цьому світі більшу частину життя, вона зовсім втратила пам'ять про те, ким була насправді і де її місце. Утім, Лані була ще дитиною, коли потрапила на Землю через портал. Звичайно ж, напевно не обійшлося без наслідків. Проте Фраент усе ж плекав надію, що пам'ять повернеться до дівчини...

- Вона багато чого не знає, не звинувачуй її за це. Повір, щойно вона дізнається про все... Я впевнений, її ставлення зміниться. Я в цьому впевнений.

- А що, як ні? Що тоді, Фраенте? Ми не можемо знати, що...

- Чому ж? Я вірю в твій дар, юна леді, а тому я впевнений у тому, що Лані стане зовсім іншою після візиту до її рідного світу.

- Як ти можеш бути таким впевненим? Навіть я часом не вірю у свої сили, а ти... Ти говориш так, ніби знаєш щось таке, чого не знаю я. Це так?

- Ти буваєш страшенно кмітливою, Ка... - він одразу ж запнувся, побачивши примружений погляд дівчини, - Кессі... - поправив він себе, і вона посміхнулася.

- Невже це так складно, називати мене не повним ім'ям, га?

- Мені більше подобається, коли я чую його цілком. Це ім'я великої...

- Віщунки, для якої все закінчилося дуже сумно, Фраенте, - закінчила вона замість нього. На жаль, так і було, якщо вірити давньогрецьким міфам. А Фраент вірив, що це було насправді.

- І все ж, ти не вона. Ти - Провісниця.

- І я не знаю, що це означає, Фраенте. Ти говориш так, ніби я особлива, але це не так. Мій дар нічим не відрізняється від інших віщунів. Нічим.

- Поки що. Але в майбутньому все зміниться.

- Знаєш, адже ти і сам міг розібратися з усім. Я тобі не потрібна. Ти ж теж можеш бачити майбутнє.

- Але не так, як ти. Я бачу лише уривки з майбутнього. Інколи вони бувають дуже заплутаними та нести геть різні значення, наче загадки. Але я не можу бачити минуле або щось, що має статися найближчим часом, як це робиш ти.

- І це далеко не завжди працює так, як здається, Фраенте. Ти не знаєш, про що говориш.

- Знаю, Кессі. І я знаю, що твій дар буде надзвичайним - особливо, коли навчишся ним керувати. Шкода, я не зможу цього побачити... - Він знав, що цими словами привернув увагу дівчини. І говорив правду - адже так і буде.

- Що ти маєш на увазі? Ти ж не...

- Звісно ж, ні. Не найближчим часом. Я до того, що наші шляхи розійдуться, Кессі. Я не завжди буду поруч.

- Шкода. Мені буде тебе не вистачати. Хоча іноді ти можеш бути дуже впертим! 

- Так, я цього не заперечую. Мені теж буде тебе не вистачати, Кессі. Але це станеться не так уже й скоро... Тож наберися терпіння, адже твій шлях у ролі Провісниці тільки починається і ти не тільки допоможеш багатьом, хто потребує твоєї допомоги, а й сама дізнаєшся багато нового про те, хто ти.

- Мушу визнати, ти вмієш підтримати, коли потрібно, Фраент. Дуже корисна навичка.

- Радий, що ти так думаєш. Ну що, тепер підемо? Лані чекає на нас.

- Ходімо...