Розділ 9

Коли Фраент залишив номер, я поглянула на Кессі. Дівчина здавалася доволі блідою з боку, коли я підійшла до ліжка і присіла поруч із нею.

- Як ти? - запитала я її, але на губах лише була помітна вимучена посмішка.

- Нормально. З огляду на той факт, через що мені довелося пройти... Хоча таке відчуття, ніби мене звалив з ніг моторошний грип. Ця чортова слабкість у тілі просто жах - ненавиджу такий стан... - пробурмотіла вона у відповідь, і я розуміюче посміхнулася. Так, нікому не до вподоби таке.

- Кессі, послухай. Те, через що ти пройшла, це...

- Нічого не кажи, гаразд? - сказала вона, взявши мене за руку. - Я зробила те, що мала. Так було потрібно, Лані.

- Потрібно... Хіба це було потрібно? Щоб якийсь чувак, який назвав себе інкубом, зробив із тобою таке? Ну вже ні, вибач, але я з тобою не згодна! Це ненормально! Ненормально, чуєш? Я взагалі не розумію, навіщо ти пішла на таке заради мене. Я нічого не розумію, Кессі. Прошу, скажи мені, хоч щось! Я ж бачу по очах, що ти багато чого знаєш... 

Кессі, схоже, була трохи шокована, а потім її погляд трохи пом'якшився.

- Послухай, у тебе багато запитань, я розумію. І я хочу на них відповісти, чесно. Але...

- Але що?

- Але я боюся, що ти вважатимеш це маячнею.

- Чому?

- Тому, що свого часу я була на твоєму місці, Лані. Я не вірила в багато речей, поки не з'явився мій дар, і... Загалом, це складно пояснити. Суть у тому, що правда може шокувати тебе. Навіть завдати болю. А я цього не хочу. Не хочу, щоб тобі було боляче...

- Ти говориш загадками, Кессі, - буркнула я у відповідь, чим викликала в дівчини усмішку.

- Ну, така вже моя особливість. Зрештою, тоді я б не була тією, хто я є.

- І знову цілковиті загадки... Гаразд, тоді поставлю простіше запитання. Фраент казав, що знав моїх батьків. І що я дуже схожа на них. Він казав правду?

- Так. Він був знайомий з твоїми батьками, Лані.

- І він... Він насправді дракон? - поставила я наступне запитання, і одразу помітила, як розширилися від здивування очі дівчини.

- Він тобі сказав?

- Ну, взагалі-то це були твої слова. Зрештою, у мене дуже хороший слух... То це правда?

- Що саме? - почувся позаду голос Фраента, від чого я різко підскочила з ліжка.

- Чорт забирай, нема чого підкрадатися так тихо! Я навіть не чула, як ти увійшов, і... І взагалі не можна так лякати... - Останнє я сказала я дуже тихо. Фраент поставив пакети з продуктами на підлогу, а сам зробив крок у мій бік.

- Прийміть мої вибачення, міледі. Я не хотів вас налякати, - чемно сказав чоловік, злегка вклонившись, що ще більше збило мене з пантелику.

- О мій бог, до чого ці формальності? Зараз уже так ніхто не говорить, Фраанте. На дворі, так чи інакше, вже двадцять перше століття, а не Середньовіччя якесь, їй богу!

- Але так заведено, це прояв поваги і...

- Фраанте, не забувайся! До того ж, Лані ще не в курсі всіх подій, - втрутилася в розмову Кессі, і я одразу ж спрямувала свій погляд на дівчину.

- Народ, як довго ви збираєтеся водити мене за ніс? Чесне слово, мені це вже починає набридати! І так, - звернулася я до Фраента, - я запитувала в Кессі, чи правда, що ти насправді дракон.

Фраент на мить здавався здивованим. І готова посперечатися, зараз переводив погляд то на мене, то на Кессі. Зрештою, чоловік важко зітхнув і заплющив очі. Через кілька секунд, коли він розплющив їх, вони виглядали точнісінько як у кішок, з вертикальними зрачками. Я мимоволі зробила крок назад, будучи не впевненою в тому, що щойно побачила на власні очі.

- Тепер я відповів на ваше запитання? - спокійно запитав Фраент, і його очі повернулися до норми. Утім, норма - поняття досить мінливе, еге ж?

- Можливо... - тихо сказала я у відповідь. Утім, я збрехала - тепер у мене виникло ще більше запитань. Може я під кайфом? Бо нічого більш безглуздого я ще у своєму житті не бачила та не чула...