Розділ 5

Наступного дня я почуваюся більш бадьорою. Утім, так було завжди після водних процедур вечорами, як учора. Швидко поснідавши, я привожу себе до ладу, одягаюся і, схопивши сумку з телефоном, вибігаю з квартири. На моє щастя, я встигаю на автобус, тож можу не хвилюватися про те, що могла б отримати прочухана від Саманти за запізнення, якби я вийшла з дому на п'ять хвилин пізніше.

Звісно ж, у кав'ярні вже метушаться туди-сюди нещодавно найняті нашою керівницею офіціантки, що змушує мене закотити очі. Подумати тільки, ми ще не відкрилися, а вона вже ганяє їх як сидорових кіз. 
Даніель, побачивши мене, одразу ж посміхається і простягає мені стакан карамельного лате, чим приємно здивував.

- Доброго ранку, Голубко. Подумав, що сьогодні ти будеш раніше, ніж зазвичай, і зробив твій улюблений. Ось, тримай, - каже бармен, передаючи мені стакан кави, і я дякую йому, намагаючись при цьому не ніяковіти. Зрештою, це вже відбувається далеко не вперше. Даніель був чудовим чоловіком, проте вже був раніше заворожений Джасіндою, його дружиною. Тому я сприймала його як старшого брата, якого в мене ніколи не було.

Після цього я швидко вдягаю робочу форму - на щастя, це всього лише фартух із логотипом нашої кав'ярні, і тільки. Незабаром чується дзвіночок і бінго - та привіт перший відвідувач! Поки що це була дівчина, яка забігала сюди щодня за величезними порціями кави. А ось хвилиною пізніше, коли знову почувся дзвін дзвіночка, я помічаю дівчину з рудим волоссям. І коли мій погляд зупиняється на обличчі дівчини, то я впізнаю в ній Кессі.

Оце так! Отже, вона таки сказала правду, коли згадувала про свої візити до кав'ярні. Ніби нічого не сталося, вона йде до найдальшого столика. Я мовчки дивлюся їй услід і розумію, що це мій шанс - знову поговорити з нею, і роздобути хоч якісь відповіді.

Тому я йду до неї, дістаючи на ходу з кишені фартуха робочий блокнот, щоб прийняти в неї замовлення. Так чи інакше, я ж маю виконувати свою роботу.

- Доброго ранку, що будете замовляти? - запитую я її буденним тоном, чим викликаю в дівчини посмішку.

- Гаразд, я підіграю, хай буде так, - каже вона у відповідь, розуміючи, яку гру я розпочала. Що ж, плюс один їй у карму за здогадку! - Мені, будь ласка, мокко з вершками і круасан із шоколадом. І, звісно ж, п'ять хвилин вашого часу...

Я ледь не пирхаю, почувши останню фразу, але приймаю замовлення і повертаюся назад до Даніеля. Поки він готує мокко, я обмірковую майбутню розмову. У мене так багато запитань, але я не знаю з чого почати. Утім, щось мені підказує, що вона й сама знає про це.

- Ваша кава, міс, - кажу я, повертаючись до столика через кілька хвилин, і Кессі розпливається в усмішці.

- Ну треба ж, так швидко - я не очікувала такого приємного обслуговування. Зазвичай білявка приходить із моїм замовленням щонайменше за хвилин п'ятнадцять. Чи варто казати про те, що мокко вже не той, га?

- Ні, для Трейсі це типова поведінка. Що привело тебе сюди? - запитую я дівчину, на що та тихо сміється у відповідь.

- Ой, Лані, ти смішна! Ми обидві чудово знаємо, що я тут не просто так. До того ж, я лише наглядаю за тобою.

- Наглядаєш? 

- Так. Є пара цікавих типів, які приходять сюди ось уже не перший день, і до того ж стежать за тобою. Ти хіба не помітила?

- Дивлячись про кого ти говориш. Придурків завжди багато.

- Та трійця, що зараз сидить через чотири столики від мене... - Я одразу ж збираюся обернутися, щоб подивитися на тих, про кого вона говорила, але Кессі смикає мене за рукав. - Я б не стала цього робити, Лані. Не давай їм зайвого приводу виявити до тебе ще більший інтерес, ніж уже є.

- Хто вони?

- Ті, хто зацікавлені в твоєму походженні. 

- А що з ним не так?

- Ти багато чого не знаєш, Лані, але я з радістю розповім тобі про все, щойно ми залишимо кафе. І краще, якщо ми зробимо це якнайшвидше.

- Але мій робочий день тільки почався, і...

- П'ятнадцять хвилин, Лані. Я чекатиму на тебе біля чорного входу. Не зволікай.