Розділ 2

Повернувшись додому, я все ще згадувала події минулого дня. Знову перепалки із Самантою, моторошні типи за третім столиком, і вишенька на торті - загадкова дівчина на ім'я Кессі. З одного боку здавалося, нібито вона справді знає, про що говорить. А ось з іншого боку, я б сказала, що це маячня. Дівчина заявила, нібито вона бачить майбутнє. Хто в наш час на таке здатен? Лише шахраї, які бажають викачати з людей якомога більше грошей.

От тільки чомусь достатньо було лише одного погляду на Кессі., яка не викликала таких думок. Вона здавалася досить серйозною, коли говорила про моїх батьків. Утім, не те щоб я їй повірила на слово. Усе ж краще буде, якщо я запитаю їх про це. Заодно й перевірю, чи говорила правду дівчина, чи ні.

- Лані, це ти? - почувся голос матері з глибин будинку, і я роблю глибокий вдих, щоб подумки підготуватися до словесних випадів, які з'являться незабаром.

- Так, мамо, це я! - кричу я у відповідь, поки знімаю взуття й обережно кладу куртку на комод у передпокої. Сумку беру з собою, бо знаю, що варто мені відволіктися, як батько буде копатися в моєму гаманці. Так-так, він у нас жадібний до грошей...

Маму я знаходжу на кухні. Вона щось готує, і за запахом це нагадує яєчню і бекон. Через кілька хвилин я чую запах горілого. Утім, так було завжди. Гадки не маю, як вона примудряється так налажати. Хоча готую краще за всіх у нашій родині саме я. І незрозуміло навіть у кого я така. Втім, про це мені теж казали вже мільйон разів.

- Що готуєш? - запитую я, сідаючи на диван, але у відповідь чую лише пирхання. Ну ось, знову вона чимось незадоволена... Цікаво, чим цього разу?

- Уже неважливо, воно підгоріло. Тепер доведеться викидати, і твій батько знову кричатиме, як ненормальний, приходячи з роботи.

- Хочеш, я щось приготую? 

- Ще чого! Ще не вистачало, щоб він почав голосити з приводу моїх кулінарних навичок. І взагалі, чому ти прийшла? Ти сюди приходиш далеко не завжди. Що, мабуть, гроші потрібні? Вже все витратила? 

- Ну ось, знову ти за старе! Коли доходить до грошей, то чомусь у тебе й тата з'являється тимчасова амнезія. Ви раптом починаєте обурюватися, що я забираю у вас все до останньої копійки, тоді як тільки саме на мені висить оплата за проживання в будинку всіх нас.

- Вічно все зводиться до тебе! Ти тільки й робиш, що нагадуєш, нібито ми винні тобі щось, тоді як на ділі...

- Я вам ніхто? - закінчую я замість неї, і помічаю, як вона напружилася. - Ну, давай, договорюй що хотіла! Чи сміливості не вистачає, щоб нарешті зізнатися, га?

- Хто тобі сказав? Батько? Я казала цьому старому пройдисвітові, щоб тримав язик за зубами. Але він же душу за випивку продасть! Так і знала, що рано чи пізно він усе викладе! - Вона повертається до мене обличчям, і в її зелених очах палає гнів. А ось я...

Чесно кажучи, я трохи шокована. Адже вона буквально підтвердила слова Кессі, що вони не мої батьки.

- Я б сказала, але ти мені не повіриш...  

Та й хто повірить якійсь дівчині, названій на честь давньогрецької провидиці? Судячи з усього, саме я.

- Ти від самого свого прибуття була тією ще проблемою! Утім, і зараз нічого не змінилося. Замість того, щоб допомагати нам, ти лише тільки й робиш, що засуджуєш! 

- Тобто, це нормально - вимагати допомоги від мене, тоді як на свою адресу я чую лише образи та маю терпіти ваші з батьком приниження? Ну нічого собі заявочка! Що ти, що батько постійно ставилися до мене, як до лайна, і ви ще щось вимагаєте? Ну вже ні, з мене досить! З цього дня ви самі по собі... - Із цими словами я вилітаю з кухні, проклинаючи всіх і вся, поки мчу в бік передпокою. 

- Не дивно, що тебе кинули! Хто б таку витримав... - чую я у відповідь, і від цього злюся ще сильніше. Оскільки ці слова завдають болю... Як-не-як, у мене була сім'я, яка відмовилася від мене, і звідси був висновок - я нікому не потрібна.