Глава 7. Перші підозри.

К-Одного разу будучи на кораблі я побачив двох малих хлопців які говорили між собою. І мені стало цікаво про що ж вони говорять...

Х1- знаєш мені цікаво чим займаються ці військові які сиділи і захищали заводи?

Х2- Ага. Таке враження що вони нічого крім як помирати не вміють.

Х1- і як ми взагалі маємо на них надіятися.

Х2- вони ніколи не зможуть повернути нам Землю.

Х1- Так і будемо жити на цьому кораблі, поки припаси не закінчаться і не сконаємо тут як скот.

К- і тут мої вуха не витримали

-- Та я ви смієте?!! Як ви посміли сказати таке про людей які віддали свої життя щоб ми змогли втекти з цієї плане… кх-кх

*Віддихався

К- Вибачте зірвався.

Але діти вже стікали сльозами від стиду за свої слова.

*І тут хлопці почали плакати*

К- та слухайте не плачте, я ж просто перегрівся на сонці. Ви краще розкажіть звідки ви, як у вас життя. Для початку як вас звати?

Х1-мене звати Кенні.

Х2- а мене Кріс.

К- радий знайомству.

К - не ображайтеся на мене, добре?

Ке- добре.Ви просили нас розказати про себе і про минуле…

Ми з Крісом брати, які в 7 років втратили маму і тата…

К- а скільки вам зараз?

Ке- Нам по 8.

К -Тобто ваших батьків убили під час нападу?

Кр - ні, наскільки ми знаємо після амекастів завжди залишаються трупи або хоча би кров. Проте наші батьки померли за 2 дні до нападу і востаннє ми їх бачили, коли вони розмовляли з кимось із міністерства міжпланетної оборони.

К- тобто… ви хочете сказати що ваших батьків убили люди?

Ке- все вірно.

К - а можете сказати ким були ваші батьки?

Кр -достеменно нам невідомо але ми знаємо що вони вивчали амекастів. І одного вони навіть колись спіймали. 

К- добре діти, біжіть поїжте а я поки подумаю.