Двері до себе.
Ця книга – не про те, щоб знайти відповіді. А про те, щоб дозволити собі почути запитання. Ті, що живуть під шкірою. Ті, що пробуджуються у нічних снах. Ті, що мовчать, коли Світ вимагає слів.
У тілі живе пам’ять. Не завжди вона явна, проте вплетена в кожен рух, у кожну тривогу, у раптове тепло чи холод.
У душі живе пісня. Не завжди радісна, але справжня. Та, що звучить крізь роки, коли ми залишаємось наодинці.
Я не пишу цю книгу як вчитель. Я пишу її як та, що вижила, як та, що згадує. Як та, що хоче залишити слід після себе – не на папері, а в просторі, де хтось інший може сказати: «Я теж так відчуваю. Значить, я не одна.»
Це простір Світла та Тіні. Місце, де ми не боїмося темного, бо несемо світло.