Глава 6. Перше випробування

Сора сіла на високий стілець у просторому кабінеті, дивлячись на стіл перед собою. Пан Лі Хьонсу, менеджер BTS, стояв навпроти, його обличчя було спокійним і серйозним. Перед ними лежав контракт — папір, що міг змінити її життя.

Вона нервово стиснула ручку, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Кожен рядок здавався важчим за попередній. «Це справжнє», — подумала вона, ковтаючи клубок хвилювання.

— Сора, уважно читай усе, — спокійно промовив Хьонсу. — Тут прописано все: графік, обов’язки, правила участі. Кожне слово має значення.

Вона кивнула, хоча пальці тремтіли. Це не була дитяча мрія з блокноту — це реальність.

— Підписавши, ти стаєш частиною команди, — додав він, не піднімаючи очей від паперів. — Це не тільки сцена і музика. Це щоденна робота, дисципліна, репетиції, тури, фанати. Ти готова?

Сора глибоко вдихнула і провела ручкою по рядку. «Готова», — промовила в думках, хоча тіло все ще підскакувало від страху.

Вона підписала контракт. Здавалося, на хвилину час завмер. Папір став символом нового життя.

— Добре, — сказав Хьонсу, відкладаючи ручку. — Тепер твоя перша репетиція. Будь готова, тут не місце для сумнівів.

Сора кивнула і піднялась, намагаючись приховати тремтіння. Вона пройшла коридорами студії, дивлячись на світлини BTS, кубки, постери, які ніби спостерігали за нею.

— Сьогодні ти познайомишся з учасниками, — тихо сказала асистентка, відчиняючи двері до репетиційної зали. — Вони вже чекають.

Сора зробила крок всередину і застигла. Музика, рухи, світло — все здавалося величезним. Там були **Чон Хосок, Пак Чімін і Чонґук**, їхні тіла синхронно рухалися під ритм.

Вона відчула, як ноги відмовляються слухатися. Схоже, що весь світ звузився до цієї кімнати.

— Добрий день, — промовив Хосок, помітивши її нерішучість. Його голос був теплий, підтримуючий. — Не хвилюйся, я допоможу розібратися з рухами.

Сора тихо кивнула, все ще не відводячи очей від танцівників. Вони здавалися недосяжними, справжніми живими легендами, які існували поза її уявленням.

У цей момент увійшла хореографка — **Сон Чанґхва**. Вона подивилася на Сору одним поглядом, який холодно оцінював усе: поставу, вагу, впевненість.

— Твої рухи важкі, — сказала Чанґхва. — Є зайва вага. Тобі треба дієта. Інакше результату не буде.

Сора відчула, як по спині пройшов холод. Слова були холодними, як лезо, але сприйняті як факт, без емоцій.

Вона відкрила рот щось сказати, але Хосок одразу підійшов:

— Не переймайся, — промовив він спокійно, але впевнено. — Трохи потренуємося, і ти побачиш, що зможеш. Крок за кроком.

Він показав їй, як правильно переносити вагу тіла, як рухати руками, щоб не втратити баланс. Сора повторювала його рухи, хоча інколи плуталася і відчувала, що падає на коліна від втоми.

Чанґхва стояла осторонь, спостерігаючи.

— Тобі потрібно бути легкою і спритною, — повторила вона холодно. — Якщо не дотримуватимешся дисципліни, нічого не вийде.

Сора відчула розчарування і біль від власної невпевненості, але Хосок обережно підбадьорив:

— Ти можеш. Не порівнюй себе з ними. Ти — нова, і це нормально, що все не виходить з першого разу.

Вона глибоко вдихнула і спробувала ще раз. Кроки ставали впевненіші, тіло повільно слухалося.

— Ось так, — посміхнувся Хосок. — Тобі потрібно більше практики, але вже видно потенціал.

Чанґхва лише кивнула, зберігаючи суворий вираз.

— Зробимо перерву, — сказала вона. — Ти потребуєш води і часу, щоб тіло звикло.

Сора вийшла на перерву, присівши на лавку. Серце ще калатало, руки тремтіли. Вона відчула змішання страху і радості.

— Це реально, — прошепотіла вона сама собі. — Я тут. Я справжня.

Хосок підійшов із водою:

— Не забувай пити, — сказав він. — Це перший крок. Ти робиш його добре.

Сора трохи усміхнулася, вперше відчула, що її підтримують не тільки очима, а й дією.

Вона повернулася до зали і спостерігала за рухами Чіміна та Чонґука. Їхня техніка здавалась ідеальною, але тепер Сора бачила, що за цим стоїть роки тренувань, дисципліни та праці.

— Ти можеш це повторити, — промовив Хосок, і вона знову кинулася повторювати рухи.

Кожен крок здавався важким, тіло протестувало. Але з підтримкою вона вперше відчула ритм не тільки музики, а й власного тіла.

Чанґхва спостерігала мовчки, але її погляд м’яко став жорсткішим, коли Сора почала відставати.

— Зосередься, — холодно сказала вона. — Я не хочу виправдань.

Сора глибоко вдихнула і повторила комбінацію ще раз, намагаючись не відставати.

Хосок підійшов поруч, підказав положення рук, нахил тіла, перенісши її рух у ритм.

Вона впоралася частково, але серце билося шалено. Вона відчула, що це лише початок великого шляху.

Чанґхва кивнула:

— Добре. Є потенціал, але треба працювати. Щодня. Без пропусків.

Сора кивнула. Вона відчула втому, але й адреналін, якого ніколи раніше не знала.

Хосок посміхнувся:

— Вірю, ти впораєшся. Ти сильніша, ніж думаєш.

Сора глибоко вдихнула, відчуваючи впевненість, що з кожним рухом вона стає ближчою до своєї мрії.

Вона поглянула на Мін Юнґі, який стояв осторонь і спостерігав, схрестивши руки. Він мовчав, але його погляд говорив більше, ніж слова:

 «Вона впорається».

Репетиція продовжувалася, музика грала, а Сора, хоча втомлена і розгублена, відчула перший справжній смак того, що означає бути частиною BTS.

— Ти готова продовжити завтра? — спитав Хосок, коли вони робили перерву.

— Так, — відповіла Сора, усміхаючись крізь втому. — Я хочу бути кращою.

Хореографка лише кивнула, суворо, але без слів, ніби давала їй дозвіл на маленький крок уперед.

Вона вперше відчула, що цей шлях, хоч і важкий, вартий того, щоб йти ним далі.