Розділ 2. Перший крок на світову сцену

Юн Сора сиділа за своїм столом, ноутбук відкритий перед нею, а пальці невпевнено бігали по клавішах. Вона дивилася на форму заявки для міжнародного конкурсу співу і відчувала, як серце калатає швидше.

«Це буде великий крок», — шепотіла вона сама собі.

Вона знала, що цей конкурс — шанс потрапити на світову сцену і показати себе всьому світу.

Вона перевірила ще раз усі поля: ім’я, вік, досвід виступів. Зробила декілька записів свого виконання на телефон, вибираючи найкращий варіант для прикріплення до заявки.

«Він має почути мій голос», — подумала Сора, згадуючи слова Мін Юнґі, які колись надихнули її.

Вона вдихнула глибоко і натиснула кнопку «Відправити».

Секунди здавалися вічністю. Електронний лист пішов, і тепер залишалося тільки чекати підтвердження. Серце стискалося від хвилювання, але вона намагалася тримати себе в руках.

Щоб відволіктися, Сора взяла блокнот і почала писати нові тексти. Мелодії, які народжувалися в її думках, ставали нотами на папері.

Її кімната наповнювалася звуками тихого співу і шелестом олівця по сторінках.

Через кілька днів прийшов лист із підтвердженням участі у першому турі міжнародного конкурсу. Сора не могла стримати радості. Вона стрибала від щастя по кімнаті, сміялася і плакала одночасно.

Вона почала готувати програму: обрала пісні, продумала рухи, репетиції тривали по кілька годин на день. Кожна нота була відточена, кожен рух — продуманий.

«Це мій шанс показати, хто я є», — думала Сора, коли повторювала куплети перед дзеркалом.

Її голос ставав сильнішим, впевненішим, але серце все одно хвилювалося.

Вона зібрала невеликий багаж, ретельно підбираючи одяг для виступу. Кожен костюм, кожна деталь мала передати її емоції і особистість.

День від’їзду настав швидко. Сора прощалася з батьками, які хвилювалися, але вірили в неї.

«Пам’ятай, що ти вже велика», — сказала їй мама, стискаючи руку.

«Я зроблю все, що можу», — відповіла Сора і посміхнулася крізь хвилювання.

Подорож була довгою, а Сора спостерігала за хмарами, які повільно плили за вікном літака.

Вона уявляла сцену, світло софітів, аплодисменти глядачів. Серце билося сильніше з кожним уявним кроком.

Прибувши до міста конкурсу, вона відчула незнайомість навколо і хвилювання, яке стискало груди.

Вулиці, великі будівлі, шум міста — усе це здавалося величезним і водночас неймовірно захопливим.

Сора пройшла реєстрацію і отримала свій номер учасника. Легкий холодок пройшов по її спині, коли вона розуміла: тепер це не лише конкурс, це новий світ.

Вона познайомилася з іншими учасниками: усі молоді, талановиті, кожен зі своєю історією.

Її хвилювання зростало, але водночас з’являлося відчуття, що вона тут не випадково.

Перші дні були наповнені репетиціями та зустрічами з тренерами.

Сора відчувала, як кожна порада допомагає їй ставати кращою, але розуміла, що конкуренція велика.

Наближався день першого виступу. Сора повторювала свою пісню зранку до вечора, відточуючи кожен звук, кожен рух.

Її голос лунав по кімнаті, як обіцянка, дане самій собі.

В день виступу Сора відчула, як серце тремтить сильніше, ніж будь-коли.

Сцена, світло, глядачі — усе здавалося величезним і страшним, але вона знала, що готова.

Вона вийшла на сцену, глибоко вдихнула і почала співати.

Перші ноти пройшли чисто, і хвилювання поступово відступало, замінюючись впевненістю.

Глядачі слухали уважно, аплодували після кожного куплету, а Сора відчувала, що кожне слово доходить до сердець людей.

Коли пісня закінчилася, зал вибухнув аплодисментами.

Сора опустила погляд, усміхаючись, відчуваючи, що цей перший крок був успішним.

Після виступу судді дали перші коментарі: похвала за техніку та емоції, маленькі поради для вдосконалення.

Сора запам’ятала кожне слово, бо знала, що це допоможе їй рухатися далі.

Вечір того дня Сора провела в готелі, переписуючи нотки та аналізуючи свій виступ.

Вона відчувала гордість і водночас розуміла, що попереду ще багато роботи.

Перший крок на світову сцену був зроблений, і серце Сори переповнювалося надією.

Вона знала, що її мрія наближається, і голос, який одного дня почує Юнґі, стає сильнішим з кожним днем.

Вона закрила ноутбук і глибоко вдихнула, дивлячись у нічне небо.

«Це лише початок», — сказала Сора сама собі, посміхаючись.

«Я покажу всьому світу, хто я є».

Наступного ранку Сора прокинулася раніше, ніж зазвичай. Її серце все ще калатало після першого виступу, але тепер хвилювання змішалося з рішучістю. Вона знала: другий етап конкурсу буде складнішим.

Вона розклала на столі блокнот із текстами, записані відео та нотки пісень. Деякі мелодії вже стали її власними, інші потребували ще роботи. Сора перечитувала поради суддів, повторюючи кожну кілька разів, щоб удосконалити свою техніку.

«Я можу це зробити», — промовила вона сама собі, дивлячись у дзеркало.

Її очі сяяли впевненістю, але серце все одно відчувало холодок хвилювання.

Наступні дні були наповнені репетиціями. Сора прокидалася рано, співала до обіду, записувала нові уривки, аналізувала відео своїх виступів і шліфувала голос до досконалості.

Вона знала, що конкуренти талановиті й кожен має свої сильні сторони. Але бажання зустріти Юнґі давало їй силу, яка не дозволяла зупинятися.

Перед другим туром Сора вирішила підготувати спеціальну пісню — одну з улюблених композицій Юнґі.

Вона хотіла показати не лише свій голос, а й те, що її музика була натхненна її кумиром.

Вона повторювала куплети по кілька разів на день, слухала оригінал, намагаючись передати емоції так щиро, як робив сам Юнґі.

Кожна нота відлунювала у кімнаті, ніби розповідала її історію.

В день другого етапу Сора відчула хвилювання сильніше, ніж перед першим.

Сцена здавалася ще більш величезною, софіти ще яскравішими, а глядачі — уважнішими.