Юн Сора сиділа на підлозі своєї кімнати, навколо розкидані зошити з текстами пісень і нотами, а на екрані ноутбука грав відеокліп її кумира — Мін Юнґі. Його голос пронизував тишу кімнати, як тихий вітер, що розвіює смуток. Кожне слово, кожна нота торкалися її серця так, ніби він говорив саме з нею.
Вона підняла голову і прошепотіла:
— Я стану співачкою… і одного дня ти почуєш мій голос.
Сора не знала, скільки часу знадобиться, щоб здійснити свою мрію. Вона лише знала одне: цей шлях буде важким, повним помилок і невдач, але крок за кроком вона йтиме до своєї мети. Кожна нота, кожен запис, кожен виступ — це був її маленький крок до зустрічі з кумира… і до зустрічі з самою собою.
Відеокліп закінчився, але в серці Сори залишився звук, який ніколи не мовчав. І цей звук став її дорогою.