Розділ 28. Тінь слави

   Ранок видався напрочуд тихим. Емма прокинулася від звуку будильника ще до того, як сонце повністю піднялося над містом. Вона кілька секунд лежала, вдивляючись у стелю, і дозволила собі коротку мить безтурботності. Але потім згадала: сьогодні в неї ранкова зміна в кав’ярні, а вже з обіду — пари в коледжі. Вона зітхнула й піднялася, швидко одягнувшись у форму: білу сорочку та чорний фартух, які давно стали частиною її буднів.

   Телефон загудів на тумбочці. Повідомлення від Кейдена.

   Кейден: “Доброго ранку, зелені очі. Як настрій? Скучив.”

   Емма мимоволі посміхнулася, пальці самі ковзнули по екрану.

   Емма: “Доброго. Я на зміні, кави хочеш? 😉”

   Кейден: “Ти випередила мої думки. А може й сам заскочу. Подивимось.”

   Вона скептично пирхнула, думаючи, що він просто жартує. Йому ж завжди вистачало справ і розкладу, складеного наперед. Але щось у цих словах змусило серце закалатати швидше.

⸻

   Ранковий натовп у кав’ярні був невблаганним: люди поспішали на роботу, студенти — на пари, кожен хотів свою дозу кофеїну. Емма працювала за касою, з посмішкою відпускаючи замовлення, хоча в голові було тільки одне питання: невже Кейден справді приїде?

   І він приїхав.

   Двері тихо відчинилися, і в кав’ярню, злегка нахиливши голову, щоб не привертати надто багато уваги, зайшов він. У темних джинсах, білій футболці й шкіряній куртці, з легким відтінком невимушеності та тієї харизми, що робила його впізнаваним навіть на відстані.

   Емма ледь не випустила зі своїх рук стаканчик. Її очі округлилися.

— Ти… ти серйозно тут? — прошепотіла вона, коли він підійшов до стійки.

   Він усміхнувся, ховаючи погляд за легкими сонцезахисними окулярами.

— А ти думала, я тільки говорю? Я ще й роблю іноді, — кивнув у бік кавомашини. — Може, навчиш мене робити капучино?

— Кейден… — вона трохи нервово озирнулася. — Це не так просто, як було раніше. Люди ж можуть тебе впізнати.

— А що такого? — він нахилився трохи ближче. — Вони просто побачать хлопця, який захотів випити кави.

   Вона закусила губу.

— Тепер усе інакше. Ти ж розумієш. У пресі… вони можуть “пронюхати” більше, ніж треба.

-- А я не хочу ховатись від світу, — сказав він спокійно. — Особливо від тебе.

   Її серце стиснулося від цих слів. Вона швидко приготувала йому каву, ковтаючи хвилювання. Він прийняв стаканчик так, ніби отримав найбільший подарунок.

— Побачимось ввечері? — його голос став м’якшим.

— Після пар? — перепитала вона.

— Ага. Я заїду. І цього разу вже точно.

   Він підморгнув і так само непомітно, як з’явився, зник, залишивши після себе теплий слід у душі.

⸻

   День тягнувся довго. Пари здавалася нескінченними, увага на лекціях розсіювалась. У голові крутився образ Кейдена, його усмішка в кав’ярні, і той тон голосу, який змусив її відчути себе особливою.

   Ввечері він справді приїхав. Стояв біля входу в коледж, спершись на своє авто, і виглядав так, ніби вся сцена була постановкою з фільму: спокійний, привабливий, у своєму звичному стилі.

— Ти завжди так ефектно з’являєшся? — запитала Емма, підходячи.

— Лише тоді, коли хочу когось справді вразити, — він усміхнувся, відчиняючи для неї двері.

   Вона сіла всередину, і машина рушила. Вони розмовляли дорогою про дрібниці: про день, про пару смішних випадків у кав’ярні, про його студію. Це був звичайний вечір… здавалося б.

   Але неподалік у темряві вже чатувала камера.

   Фотограф відстежив їх. І тепер, коли Кейден відчинив двері авто й нахилився до Емми, щоб коротко торкнутися її губ — клацання затвора зафіксувало той момент. Вони цього навіть не помітили.

⸻

   Наступного ранку телефон Емми знов вибухнув від повідомлень. Екран світився десятками сповіщень від знайомих, одногрупників і навіть від кількох людей, з якими вона давно не спілкувалася.

   Одне з перших — від Кейдена.

   Кейден: “Ну що? ”

   Серце закалатало. Вона швидко відкрила браузер.

   На першій сторінці популярного музичного сайту красувалася стаття:

   “Хто ця таємнича незнайомка, ми вже знайдемо де вона можливо навчається ? Нові фото підтверджують, що співак більше не сам!”

   І кілька знімків: він відчиняє для неї двері авто, їхні силуети зблизька, той момент короткого поцілунку.

   Емма відчула, як до щік прилила кров.

— О Боже…

   Вона спустилася на кухню. Мати вже накривала сніданок. Побачивши доньку, що виглядала розгублено, одразу підняла брови.

— Щось сталося?

   Емма зітхнула й простягнула телефон. Мати швидко пробігла очима по статті й видихнула.

— Я так і знала, що рано чи пізно це станеться. Еммо, тобі треба бути обачнішою. Його життя не твоє, розумієш? Ти можеш потрапити під удар.

— Мамо, я… я сама ще не знаю, як з цим бути, — прошепотіла вона. — Все так швидко.

⸻

   У коледжі того дня було не краще. Щойно Емма зайшла до аудиторії, кілька одногрупників одразу обступили її.

— Це правда? Ти з ним зустрічаєшся?

— Як це сталося?

— Ви давно разом?

   Вона відчувала себе наче у центрі шкільних пліток, тільки масштаб був у сотні разів більший.

— Люди, ви серйозно? — раптом у дверях з’явилася Сара. — Немає вам що робити? Відчепіться вже від неї.

   Емма вдячно глянула на подругу, і та взяла її за руку, ведучи вбік.

— Тримайся, подружко. Це тільки початок.

⸻

   У другій половині дня пролунав дзвінок від Кейдена.

— Привіт, зірко преси, — його голос був теплим.

— Дуже смішно, — буркнула вона. — Ти бачив?

— Авжеж. І, якщо чесно, я радий.

— Радий?! — вона ледь не задихнулася. — Всі знають моє обличчя, мені тепер соромно йти в коледж!

— Це пройде, — спокійно сказав він. — Ти навіть не уявляєш, як швидко вони знайдуть собі нову тему. А поки… нехай бачать. Нехай знають, що ти — моя.