Розділ 27. Перший дзвінок слави

   Ранок почався не так, як звичайно. Телефон Емми, залишений на тумбочці, безперервно вібрував і дзвенів від повідомлень. Вона прокинулася від цього нав’язливого гудіння й, протираючи очі, потягнулася за ним. Екран світився десятками непрочитаних сповіщень: повідомлення від подруг, одногрупників, навіть від знайомих, з якими вона майже не спілкувалася. Серце закалатало швидше.

   Відкривши перший месенджер, Емма ледь не завмерла.

— “Ого, дівчинко, це що — ти на фото з ним???”

— “Не вірю! Це реально Кейден???”

— “Тепер ми знаємо, хто ця таємнича дівчина 😏”

   І ще одне, від Сари:

— “Ем, ну все. Почалося. Готуйся!”

   Вона зіщулилася, відчуваючи, як у грудях зростає хвиля хвилювання. Відкрила посилання, яке переслали майже всі. Перед очима висвітився заголовок на відомому музичному порталі:

“Хто ця таємнича незнайомка поруч із Кейденом? Співак уперше показав ніжність у публічному місці!”

   Під ним — фото. Вона, у вечірньому світлі, злегка схвильована, виходить із ресторану. Кейден, чарівний, впевнений, тримає дверцята авто й нахиляється до неї, торкаючись губами. Чіткий поцілунок. Мить, яка мала залишитися лише їхньою, тепер опинилася в руках тисяч чужих очей.

   Телефон знову завібрував. Повідомлення від Кейдена:

— “Ну що? Почалося 😉”

   Емма розгублено стиснула телефон у долонях. У нього, схоже, це викликало легку усмішку. А вона відчувала, як земля хитається під ногами.

   Внизу на кухні пахло кавою і підсмаженим хлібом. Мати вже повернулася зі зміни й сиділа за столом із газетою. Почувши кроки доньки, підняла очі.

— Ти якась бліда сьогодні, — одразу помітила вона. — Що трапилося?

   Емма, мов школярка, яка боїться визнати провину, сіла навпроти й поклала телефон на стіл.

— Мамо… — почала невпевнено. — Є одна новина…

— Це пов’язано з ним? — мати відклала газету. Її голос був спокійний, але погляд пронизливий.

   Емма кивнула й простягнула їй телефон. Та пробіглася очима по статті, видихнула й тихо посміхнулася.

— Ну, що ж. Це було питанням часу.

— Мамо, я не знаю, як із цим бути… — голос Емми затремтів. — Вони тепер усе бачать. Моє життя… як на долоні.

   Жінка поклала долоню на руку доньки.

— Головне — залишатися собою. Якщо ви справді разом, тоді вам доведеться навчитися жити під цим прицілом. Але ти маєш берегти себе. Пам’ятай: світ цікавий і жорстокий одночасно.

— Я боюся, що це нашкодить… мені, йому, нам.

— Якщо він тебе обрав, то готовий і до цього. А ти — подумай, чи готова йти поруч.

   Ці слова злегка заспокоїли Емму, але серце все одно билося тривожно.

   В університеті все було ще гірше. Варто було їй з’явитися на території кампусу, як перші знайомі вже підбігали з телефонами, показуючи фото.

— Та це ж точно ти! — вигукнув одногрупник. — Нічого собі, Емма, ми й не знали, що в нас тут зірка ховається!

— Ну розкажи, як воно — зустрічатися з Кейденом? Він такий же гарячий у житті, як на сцені?

— Ей, покажи ще раз фото, а то не вірю!

   Вона відчувала себе ніби у центрі маленького шторму. Одногрупники обступили, сипали питаннями, підколами, хтось навіть жартома попросив “автограф від імені твого бойфренда”.

   Емма вже не знала, куди подітися, аж раптом прорізався голос Сари:

— Гей, розійшлися! Вам що, більше нема чим зайнятися? У вас у всіх іспити на носі, чи ви вирішили колективно потрапити на перескладання?

   Натовп невдоволено загув, але почав розходитись. Сара підійшла ближче й обняла подругу за плечі.

— Тримайся, подруго. Тепер так буде завжди.

   Емма тяжко видихнула.

— Я навіть не думала, що воно так швидко все вибухне…

— Тобі ще пощастило, що ми в маленькому місті, а не в столиці. Уяви, що там робиться. Але, слухай, — Сара усміхнулася. — Ти ж сама світишся, коли про нього говориш. Це значить, що воно того варте.

   В обід Емма, знесилена від уваги, сиділа з телефоном у бібліотеці. Нове повідомлення від Кейдена:

— “Як ти там? Тримаєшся ? 😏”

   Вона швидко набрала:

— “Ти розумієш, що для мене це… страшно? Всі дивляться. Всі знають.”

   Відповідь прийшла майже миттєво:

— “Нехай дивляться. Я не збираюся ховатися. А ти — моя дівчина, і я не соромлюся цього.”

   Емма застигла, дивлячись на слова. Від цього здавалося, що серце б’ється ще гучніше.

— “А якщо вони все зіпсують?” — все ж надіслала вона.

— “Не дам. Обіцяю.”

   Вона приклала телефон до грудей і заплющила очі. Хотілося вірити, що він справді зможе її захистити від усього цього хаосу.

   Увечері, лежачи на ліжку, Емма перегортала стрічку новин. Фото з ними вже розлетілися всюди: соцмережі, фан-акаунти, навіть якісь сумнівні блоги. Дехто писав, що вона виглядає мило, дехто — що “не пара для нього”, але найбільше було питань: хто вона така?

   Дівчина глибоко видихнула, відклала телефон і втупилася в стелю. Її життя, яке донедавна було тихим і зрозумілим, тепер стало схожим на нескінченний потік світла прожекторів.

   “Чи витримаю я це?..” — запитала вона сама себе. І десь глибоко всередині відчула: так. Бо поряд із ним воно має сенс.