Розділ 25. Тіні минулого

   Ранок почався звичайно. Сонце пробивалося крізь жалюзі, золоті промені лягали на стіл, де ще залишилися чашки з учорашнього вечора. Кейден довго не міг відірватися від думок. Гарячий душ лише трохи освіжив, але розум залишався важким. Він ловив себе на тому, що все частіше думає про Емму: про її щирий сміх, невимушені слова, про ті погляди, від яких всередині щось приємно стискалося. Йому здавалося, що він сам поступово змінюється — і це лякало не менше, ніж подобалося.

   Студія зустріла його звичними запахами: кави, трохи пилу від апаратури та ще теплою після роботи ніччю акустикою. Метт сидів за столом, схилившись над ноутбуком. Його пальці швидко стукали по клавішах, а на екрані змінювалися якісь таблиці та повідомлення.

— Ну що, зірко, — підняв він голову, — готовий сьогодні бути серйозним?

   Кейден скривив посмішку й кинув рюкзак у куток.

— Я завжди серйозний. Просто ти цього не цінуєш.

— Серйозний? — Метт підняв брову. — Учорашні фото з фанатками підписати як «серйозність»?

— То випадковість, — відмахнувся він. — Я навіть не пам’ятаю, як вони мене зловили.

   Метт видихнув, розтираючи обличчя.

— Ти ж розумієш, що в нас попереду альбом, гастролі, зйомки? Усе має бути чітко, без скандалів і лишніх питань.

— Я знаю, — різкіше відповів Кейден. — І саме тому я хотів поговорити з тобою.

   У кімнаті запанувала тиша. Метт відсунув ноутбук і уважно подивився на нього.

— Ну?

   Кейден потер потилицю, ніби шукаючи слова.

— Емма… Вона для мене важлива. І я не хочу це ховати.

   Метт закотив очі.

— Почалося…

— Слухай, — різко перебив його Кейден. — Я не питаю дозволу. Але я мушу знати, які наслідки це може мати. Ти ж відповідаєш за піар.

— Наслідки? — Метт склав руки на грудях. — Твої фанати звикли бачити в тобі бунтівника, вільного хлопця. Їм подобається думати, що ти ні з ким не серйозний. Це продається. А проста дівчина з маленького міста… вона ламає цю картинку.

   Кейден нахилився ближче, його очі блиснули.

— І що? Хай ламає. Я втомився від образу, який ти малюєш. Це не я.

— А ти готовий, що рейтинги просядуть? — спокійно запитав Метт. — Що хтось скаже: «О, він уже не той, він приручений»?

— Готовий, — відрубав Кейден. — Бо це чесно.

   Метт хотів ще щось сказати, але двері раптом відчинилися. У студію увійшла Софія — висока, струнка, з блиском у волоссі й нахабною усмішкою на вустах. Вона була в короткій сукні, що більше підходила для вечірки, ніж для робочого ранку.

— Ну привіт, хлопчики, — протягнула вона, наче господиня. — Як тут у вас?

Кейден стиснув щелепи.

— Софі, що ти тут робиш?

Вона повільно підійшла ближче, ковзаючи пальцями по спинці стільця.

— Та ось, була неподалік, вирішила зайти. Думала, може, ви раді мене бачити… особливо ти.

   Метт кинув косий погляд на Кейдена, але мовчав.

— Ми трохи зайняті, — сухо сказав Кейден.

   Софія нахилила голову, наче вивчаючи його.

— Чи це ти тепер завжди такий серйозний? Бачила, у тебе нова… подружка.

   Кейден напружився.

— Це не твоя справа.

   Вона засміялася дзвінко й різко.

— Ой, як мило. Ви вже навіть сваритесь через неї? Метт, ти ж завжди був голосом розуму. Невже і ти це схвалюєш?

   Метт розгублено розвів руками.

— Софі, я не…

— Я пам’ятаю зовсім іншого Кейдена, — перервала вона, кидаючи йому прямий погляд. — Того, хто не міг визначитися, яка дівчина йому цікавіша. Того, хто… — вона зробила паузу, лукаво посміхнувшись. — Ну, ти розумієш, про що я.

   Напруга в кімнаті загусла. Кейден відчував, як у грудях піднімається хвиля злості.

— Досить, Софі. Те, що було, закінчилося. І не тобі вирішувати, що мені робити зараз.

— О, я нічого не вирішую, — її усмішка стала майже хижою. — Просто цікаво спостерігати, як ти втрачаєш себе через якусь… Емму.

— Замовкни, — твердо сказав він. — Іди звідси.

   Софія підняла руки, ніби здаючись.

— Добре, добре. Але, знаєш… я нікуди не зникаю. Ми ще побачимось.

    Вона повільно вийшла, залишивши по собі запах дорогих парфумів і відчуття липкої образи.

   Кейден сів на стілець, провів руками по обличчю. Метт мовчав, потім сказав:

— Це може бути проблемою.

— Нехай, — буркнув Кейден. — Я впораюсь.

    Увечері він зустрівся з Еммою. Вона чекала біля свого дому, одягнена у легку сукню кольору кави з молоком, волосся спало на плечі м’якими хвилями. Вона виглядала так просто й водночас так чарівно, що в нього защеміло серце.

— Привіт, — вона усміхнулася. — Ти запізнився.

— Зате тепер компенсую, — відповів він і поцілував її в щоку.

    Вони сіли в машину, Кейден запитав :

— Можливо сьогодні побудемо на одинці , замовимо щось , ти не проти?

   Емма здивовано глянула на нього.

— Звісно не проти, особливо після останніх подій .

   Машина мчала темною дорогою, але всередині стало тихо.

— Еммо, — прошепотів він, не відводячи очей від дороги. — Я не хочу, щоб це було «просто». Я хочу, щоб це було справжнє, він відчув , що повинен був це сказати .

   Вона мовчала кілька секунд, потім її долоня ковзнула до його руки. І він зрозумів: ця тиша — теж відповідь.

    Вночі, коли вони вже вечеряли в нього на кухні , він дивився на неї й думав: «Нехай увесь світ летить шкереберть, хай рейтинги падають, хай хтось злиться чи шепочеться за спиною. Якщо в мене є вона — цього достатньо».

    В його очах, ще кілька годин тому повних гніву й напруження, тепер палало щось зовсім інше — потреба бути почутим і прийнятим саме нею. Вона відчула, як у грудях стискається, коли він нахилився ближче.

— Ти ж знаєш, — сказав тихо, майже шепотом, — у цьому світі так багато шуму, людей, які щось хочуть, щось кажуть… Але коли я з тобою — стає тихо.

    Він торкнувся її щоки кінчиками пальців, повільно провівши лінію до підборіддя. Від цього простого жесту в Емми по шкірі пробігли мурахи.