Розділ 24. Домашнє тепло

Ранок почався звично — з метушні за вікном. Емма прокинулася від запаху свіжозмеленої кави. Вона потягнулася, але навіть не встигла підвестися, як увійшов Кейден.

- Ти вже прокинулась, сонько? У мене є план. Давай сьогодні без сцен і студій — просто ми. 

   Емма посміхнулася, потягнулася , почала заправляти волосся . Кейден був одягнений в чорну футболку та джинси зі злегка розкуюовджаним  волоссям , він нахилився поцілував її в лоба , цей жест був настільки милим , що у Емми почервоніли щоки .

 — Ну що, готова до пригод?

— Залежить, які в тебе плани, — підморгнула вона.

— По-перше, сніданок. І не кава на бігу, як ти любиш, а нормальний, із яєчнею, тостами й усім, що треба.

— Ого, — здивувалася вона. — І хто ж це буде готувати?

— Ну, якщо довіряєш мені — я. Але я мав дещо інше на увазі, — хитро посміхнувся він. — Ми заїдемо до твоєї мами.

   Емма аж завмерла.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Я втомився ховатися по закутках. Твоя мама вже кілька разів бачила, як я утікаю з твого дому вночі. Час познайомитися нормально.

— Ти впевнений? Вона може… ну, запитувати, дивитися так…

— Еммо, я не боюся ні твоєї мами, ні її запитань. Я хочу, щоб вона побачила, що я поруч із тобою не просто так.

   Від цих слів у дівчини перехопило подих.

  ⸻

   На кухні у мами пахло свіжими булочками. Жінка стояла біля плити, коли почула кроки й обернулася. Її брови здивовано злетіли вгору, коли вона побачила Кейдена.

— Доброго ранку, — промовив він, злегка ніяковіючи, але усміхаючись. — Я вирішив нарешті представитися як слід.

— А-а, — мама поставила дерев’яну лопатку на стіл і схрестила руки. — Оце несподіванка. Я вже думала, що ти привид, який з’являється ночами.

   Емма зніяковіло закотила очі:

— Мам…

— Та нічого, я жартую, — жінка посміхнулася й жестом запросила їх сісти. — Сідайте. Хочеш кави, Кейдене?

— Так, будь ласка, — він з вдячністю кивнув.

   Вони сіли за стіл. Мама накладала сніданок, кидаючи час від часу уважні погляди на хлопця.

— Ну, і чим же займається такий молодий чоловік, коли не катає мою доньку ночами містом? — спитала вона напівжартома.

— Співаю, — просто відповів він. — Інколи пишу музику. І намагаюся не загубитися у власному світі.

— Гарна відповідь, — мама хитнула головою. — А як із роботою?

— Роботи більш ніж досить. Але знаєте, — він зустрів її погляд, — я зрозумів, що хочу знаходити час і для простих речей. От хоча б для такого ранку.

    Мама мовчала кілька секунд, оцінюючи його. Потім усміхнулася.

— Гаразд. Буду вважати, що ти маєш право посидіти за моїм столом. Але знай: я бачу більше, ніж здається.

   Кейден ковтнув кави й тихо відповів:

— Це добре. Може, саме тому Емма така справжня.

Емма мало не поперхнулася тостом.

⸻

    Після сніданку вони вийшли на вулицю. Повітря було свіже, і сонце ще лагідно торкалося дахів.

— Ти справився, — сказала Емма, дивлячись на нього із захопленням. — Я думала, мама тебе розпитає до кісточок.

— Вона ще розпитає, — усміхнувся він. — Але знаєш, мені було важливо, щоб вона зрозуміла: я не граюся.

    Вони пішли до парку, взявши каву з маленької кав’ярні. Сіли на лавку, спостерігаючи, як дітлахи ганяють м’яч.

— Знаєш, — задумливо промовила Емма, — я ніколи не думала, що зможу сидіти отак з тобою і говорити про щось таке… звичайне.

— А я мріяв про це, — тихо зізнався він. — Бо сцена, світло, овації — це круто. Але це все не справжнє. А от твоя усмішка зараз — вона справжня.

   Емма схилила голову й усміхнулася, не наважуючись дивитися йому прямо в очі.

— Кейдене… — почала вона, але він перебив.

— Я знаю. У нас ще багато невизначеності. Але якщо чесно — я хочу, щоб наші будні були ось такими. З кавою, парком і навіть твоєю мамою, яка дивиться, наче рентгеном.

— Тобі не здається, що ти надто швидко влітаєш у моє життя?

— Може. Але я ніколи не вмів інакше.

⸻

   Потім Кейден втягнув її в книжкову крамницю, де довго розглядав полиці, піджартовуючи, що шукає «посібник, як сподобатися мамі дівчини». Емма сміялася, але десь усередині їй було тепло від того, що він насправді старається.

   Коли вони повернулися додому, мати якраз поверталася з роботи. Вона підняла брови, побачивши їх разом на ґанку, Кейден тримав у руках невеликий пакет із книжкової крамниці.

— Ну, диви, які ми культурні, — з усмішкою сказала вона, киваючи на покупки.

— Я намагаюся не втрачати обличчя перед вами, місіс Вудс, — жартівливо відказав Кейден.

   Мати тільки похитала головою, але в її погляді було щось м’яке, одобрююче. Вона запросила їх обох на чай. І хоча спочатку Кейден збирався вже йти, він погодився, бо не хотів, щоб цей день закінчувався.

   Вони ще трохи посиділи на кухні втрьох, і цього разу розмова була спокійнішою, ніж зранку. Більше жартів, менше настороженості. У якийсь момент мама Емми навіть сміялася над історіями,які розповідав Кейден .

   Коли він нарешті зібрався, то подякував за гостинність і сказав, що тепер відчуває себе «майже домашнім». Емма провела його до дверей, і вже коли вони залишились удвох у передпокої, він нахилився ближче:

— Сьогодні було добре. Дуже добре.

— Мені теж сподобалось, — тихо відповіла вона.

   Він ледь торкнувся губами її щоки й вийшов, залишивши за собою легкий запах парфуму й відчуття, ніби цей день був маленьким кроком до чогось більшого.

   Емма ще довго стояла біля дверей, усміхаючись.