Розділ 22. Побачення і світ, який належить йому

   Емма прокинулася раніше, ніж звичайно, ще до того, як перші сонячні промені пробилися крізь фіранки. У голові крутилися думки, які не давали їй спати: учорашні повідомлення від Кейдена й остання фраза, що запалила в ній нетерпляче очікування.

   «Одягни щось особливе. Сукню. Я заїду за тобою ввечері. У мене є сюрприз».

   Ці слова світилися на екрані, коли вона востаннє перевірила телефон перед сном, і тепер вони не відпускали її жодної хвилини. Емма лежала на спині, притискаючи подушку до грудей, і намагалася заспокоїти себе. Це ж просто вечеря. Просто… сюрприз. Але всередині щось шепотіло, що цей вечір може змінити набагато більше, ніж вона готова собі зізнатися.

    Вдень навчання минуло майже як у тумані. Лекції злилися в один довгий потік слів, подруга кілька разів підштовхувала її ліктем, дивуючись, чому Емма постійно витріщається у вікно й посміхається сама собі. Вона відмовчувалась, лише стискаючи телефон у долоні, ніби від цього той швидше завібрує від нового повідомлення. І він таки завібрував — коротке від Кейдена: «Не можу дочекатися вечора. Ти готова?»

   Вона відповіла щось нейтральне, але пальці тремтіли. Готова? Ще ні. Але мусила стати.

   Повернувшись додому, Емма довго стояла біля шафи. Сукні. У неї було кілька, але жодна не здавалася достатньо гарною для цього вечора. Одна занадто проста, інша — надто святкова, третя — вкорочена, і вона боялася виглядати в ній надто відверто. Врешті-решт вибір упав на ніжно-синю, що м’яко облягала талію й спадала легкими хвилями нижче колін. Вона завжди відчувала в ній себе трохи іншою — більш дорослою, впевненою, навіть красивою.

   У дзеркалі її зустріла дівчина з легкими кучерями на волоссі, зеленими очима, що світилися хвилюванням, і ніжними рум’янцями на щоках. Емма відвернулася й знову глянула — іще раз, іще. Наче намагалася зрозуміти: справді це вона? Та сама студентка, що працює в кав’ярні? Чи вже хтось інший.

   Коли чорна машина плавно під’їхала до її дому, серце вистрибнуло так, що вона ледь не забула дихати. Вийшовши на ґанок, Емма побачила його — Кейден у темному піджаку поверх чорної сорочки, яка підкреслювала його плечі й різкі риси обличчя. Він вийшов з авто, відкрив дверцята й завмер.

    Його блакитні очі ковзнули по ній зверху донизу. Не поспіхом, а уважно, так, що вона відчула: кожна деталь її образу впала йому просто в серце. Він навіть на мить забув, що хотів сказати. Зняв кепку, яку за звичкою натягнув глибоко, і прошепотів майже непомітно:

— Чорт…

   Емма нервово посміхнулася й опустила очі.

— Надіюсь, це щось хороше?

— Ти… — він проковтнув слова, відкашлявся, намагаючись узяти себе в руки. — Ти неймовірна, Еммо. Просто неймовірна.

   Він подав їй руку, допомагаючи сісти в авто. Його пальці міцно обхопили її, і від дотику в неї пробігли мурахи. Коли дверцята зачинилися, вона відчула, як серце ще довго не хоче заспокоюватися.

    Дорога пройшла мовчки — але то було хороше мовчання. В ньому було стільки напруги, що навіть звук двигуна здавався зайвим. Лише коли вони під’їхали до невеликого, але вишуканого ресторану за містом, Емма видихнула.

— Це місце… — вона озирнулася на будівлю з м’яким підсвічуванням і дорогими авто біля входу. — Я навіть не знала, що тут є такий ресторан.

— Бо він не для всіх, — відповів Кейден, виходячи й подаючи їй руку. — І сьогодні він для нас.

   Усередині панувала тиха музика й приглушене світло. Вони пройшли крізь зал до окремої кабінки, де було затишно, ніби в маленькому світі лише для двох. Коли офіціант відійшов, Кейден сперся ліктем на стіл і подивився на неї, не приховуючи усмішки.

— Ну? Як ти гадаєш, що це?

   Емма знизала плечима.

— Схоже на… побачення?

   Він нахилився трохи ближче.

— Схоже? Це і є побачення.

   Вона розсміялася, ховаючи обличчя в долонях.

— Ти такий прямолінійний.

— А з тобою інакше не вийде, — відповів він. — Ти змушуєш мене бути чесним.

   Замовлення принесли швидко. Вино, кілька страв, які він вибрав, навіть не питаючи — і все виявилося саме тим, що їй подобалося. Вони їли, сміялися, жартували. Кейден розповідав історії зі студії, як Метт колись переплутав інтерв’ю й завів його зовсім не до тієї радіостанції. Емма ділилася кумедними випадками з кав’ярні, де клієнти часом плутали замовлення чи робили дивні прохання.

   Та десь посередині вечора вона все ж зібралася з духом.

— Кейдене… — почала тихо. — А ми… Хто ми?

   Він підняв на неї очі. У його погляді промайнуло щось серйозне, чого вона не бачила раніше.

— Ми ті, ким хочемо бути, — відповів він після паузи. — І я хочу, щоб ми були більше, ніж просто випадкові зустрічі.

   Її серце зупинилося на мить. Вона відчула, що світ навколо стає надто яскравим, аби це було реально.

   Вечеря закінчилася, але він не дозволив їй розслабитися. Коли вони вийшли з ресторану, Кейден відчинив їй дверцята авто й нахилився, усміхаючись так, ніби приховував ще одну таємницю.

— Це не кінець вечора.

   Вони їхали ще близько півгодини, і Емма не могла вгадати, куди саме. Коли авто зупинилося біля великої будівлі з яскравим неоном і охороною біля входу, вона здивовано зиркнула на нього.

— Що це?

   Кейден заглушив двигун, обернувся до неї й запитав серйозно:

— Ти готова увірватися в мій світ?

   Емма стиснула губи, але кивнула.

— Готова.

   Він взяв її за руку й майже потягнув за собою. Коли вони зайшли всередину, її вразила картина: світські вечірки з фотоапаратами, дорогими сукнями, сміхом і голосною музикою. І раптом — усі погляди. Вони впали на неї, ніби Кейден приніс у цей світ щось нове, свіже, неочікуване.

   Вона відчула, як серце гупає так, ніби зараз вистрибне з грудей. Але поруч була його рука, тепла й надійна. І тоді вона зрозуміла: хай навіть цей світ не її, сьогодні вона в ньому головна.