Розділ 17. Сторонні погляди

   Вечір починався безтурботно. Емма щойно здала останню роботу в цьому семестрі, і результат був блискучим — викладач не лише похвалив її, а й відзначив серед кращих студентів курсу. Радість неможливо було стримати, і подруга запропонувала:

— Ну, Еммо, гріх не відсвяткувати. Йдемо в бар?

   Компанія зібралася швидко: кілька одногрупників, подруги, ще хтось приєднався дорогою.

   Бар «Harbor Lights» у центрі міста сьогодні ледь вміщав усіх відвідувачів. П’ятниця, закінчення семестру, і студенти буквально зливали сюди свою втому, щоб хоч на кілька годин розчинитися у сміху, музиці й танцях.

   Емма зайшла всередину разом із подругою та ще трьома одногрупниками. Відразу накотила хвиля шуму, миготіння лампочок і запах карамельних коктейлів, змішаних із ароматом смаженої картоплі.

— Нарешті ми це зробили! — вигукнула Келлі, піднімаючи руки вгору, немов після перемоги. — Семестр офіційно закритий!

— І закритий на відмінно, — підморгнув хлопець із їхньої групи, Майк. — Особливо для Емми. Твоя стаття — просто бомба!

   Емма засміялася, намагаючись приховати легкий рум’янець.

— Досить, ви мене зараз засоромите.

   Вони сіли за круглий столик ближче до сцени, де діджей уже крутив плейлист із хітів. Замовили коктейлі, чіпси й навіть піцу «на всіх». Гучні голоси навколо злилися в єдиний гул, але їхня компанія трималася своїм веселим острівцем.

   Вона підняла келих із лимонадом (алкоголь їй ніколи особливо не смакував) і сказала:

— За те, щоб ми всі так само безтурботно здавали дипломи!

— Ура! — пролунав хор голосів, і келихи дзенькнулися.

— Ну що, танцювати будемо? — підскочила Келлі, коли зазвучала знайома пісня.

— Йди перша, я підтягнуся, — посміхнулася Емма, але за хвилину сама вже стояла на танцполі.

   Світло переливалося, музика ставала дедалі гучнішою. Емма, тримаючись за руки з подругою, сміялася й рухалася у ритм. Давно вона не дозволяла собі такої легкості. У голові навіть на мить зникли всі думки про Кейдена, навчання, статті, сумніви. Лишилися лише танці, жар від натовпу і радість тут-і-зараз.

   В цей час у дальньому кутку бару за столиком сидів Метт із кількома знайомими. Він пив пиво й слухав їхні розмови, але його погляд знову і знову повертався до Емми. Вона сміялася так щиро, що це виділяло її з натовпу. Навіть миготливі вогні не могли заглушити її виразних зелених очей і тієї свободи, з якою вона рухалася.

— Гей, Метте, ти нас слухаєш? — штовхнув його ліктем один із друзів.

— Ага, звичайно, — відповів той, хоча думками був зовсім не тут.

   Він ще раз ковзнув поглядом по танцполу й відчув, як уголос посміхнувся, навіть не усвідомивши цього.

   Вечір ішов легко. Вони жартували, співали під караоке, навіть розповідали кумедні історії про викладачів. Емма відчувала себе щасливою, не думаючи ні про стажування, ні про складні стосунки з Кейденом.

   Але в якусь мить її погляд випадково зачепив знайому фігуру біля кутнього столика.Високий, у темній сорочці, впевнений у кожному русі. Метт.

   Її серце ледь пришвидшилося. Вона звикла бачити його поруч із Кейденом, у робочій атмосфері, а тут він був інший: більш розслаблений, навіть усміхнений. Біля нього сиділо ще двоє чоловіків і дівчина, вони жваво щось обговорювали.

   Метт теж поглянув на неї, махнув посміхаючись .

   Емма вагалася, але у відповідь теж усміхнулася й махнула.

   Через кілька хвилин він підійшов до їхнього столика.

— О, ось де збирається краща молодь, — сказав він жартома. — Можна приєднатися?

— Якщо витримаєш наші історії, то сідай, — відповіла подруга Емми.

   Метт сів поруч, але розмова швидко зійшла нанівець, бо їхні компанії були занадто різними. Зате він нахилився до Емми й тихо сказав:

— Чесно, не думав, що зустріну тебе тут.

— А я не думала, що ти ходиш у такі місця без Кейдена, — відповіла вона у тон.

   Він посміхнувся.

— Бачиш, і в мене буває вільний вечір.

— Несподівано.

— Для мене теж, — він поглянув на неї уважно. — Тобі личить сміятися. Зазвичай ти така серйозна.

— Справді? — вона трохи засміялася. — Мабуть, так і є.

   Пізніше, коли вони з друзями вже збиралися виходити, Метт помітив, що компанія Емми також рушила до дверей. Вона була трохи розкуйовджена після танців, але очі сяяли.

— До гуртожитку? — запитав Майк, накидаючи куртку.

— Ага, — кивнула Келлі. — Ми викликаємо таксі.

   Емма злегка відстала, поправляючи сумочку. І саме в цей момент поруч опинився Метт.

— Ти сама? — він говорив спокійно, але в очах читалася турбота.

— Так. Подруги поїхали. Зараз теж поїду.

— Давай я тебе підвезу, ми теж із друзями вирішили вже розходитись . Все одно в тому напрямку. 

— Хотів би сказати — ти була зіркою танцполу. Додав Метт

— Перестань, — вона засміялася, але щоки враз стали рожевими.

   Емма вагалася. Усередині щось шепотіло: «Чи правильно це? Він же друг Кейдена…» Але логіка перемогла: «Та що тут такого, це просто поїздка додому».

— Добре, — сказала вона нарешті. — Але тільки якщо справді по дорозі.

— Обіцяю, я не викрадатиму тебе, — усміхнувся він.

   У машині було тихо. Вмикати музику вони не стали, розмова йшла сама собою.

— Ти часто буваєш у цьому барі? — почала Емма, щоб розрядити тишу.

— Чесно кажучи, рідко, — відповів він. — Більше часу йде на роботу з Кейденом. Але іноді треба й видихнути.

— Так, це я розумію, — посміхнулася вона. — Ми сьогодні відзначали здачу семестрових. Це було як ковток свободи.

— Ти журналістика, так?

— Ага. Люблю писати. Це… наче впорядковує хаос у голові.

   Він глянув на неї коротким поглядом.

— Знаєш, я тебе розумію. У мене з музикою так само. Хоч я сам не виступаю, але коли допомагаю Кейдену організувати щось нове — це теж своєрідна творчість.