Розділ 15. Реальність

   Але його плани не відповідали дійсності.

   Ще кілька хвилин він лежав у тиші, дозволяючи собі розкіш повільно приходити до тями. У кімнаті стояла м’яка напівтемрява, крізь штори пробивалося сонячне проміння. Йому було добре так, як давно не було: без поспіху, без зайвого шуму. Просто тиша і відчуття того, що вчорашній вечір лишив теплий слід у його серці.

   Та реальність завжди вміла вторгатися різко й безцеремонно. Телефон на тумбочці завібрував, а на екрані висвітлилось «Метт». Кейден важко зітхнув і все ж узяв слухавку.

— Так? — його голос був хрипким після сну.

— Нарешті! — у слухавці відразу пролунав характерний тон Метта. — Ти взагалі знаєш, який сьогодні день?

— Недільний, здається, — пробурмотів Кейден, прикриваючи очі рукою.

— Дуже смішно. Сьогодні у тебе фотосесія для «Starline». Я вже домовився, студія заброньована, люди чекають. Об одинадцятій ти маєш бути там.

   Кейден підвівся, провів долонею по волоссю.

— Чорт. Забув.

— Ти не забув, ти просто вміло ігноруєш свій графік, — відрубав Метт. — Я за тобою заїду за годину. Будь готовий, інакше матимемо проблеми.

— Не треба , я сам доїду . — різко відповів Кейден 

   Зв’язок урвався. Кейден кинув телефон на ліжко й кілька секунд сидів мовчки, слухаючи, як поруч дихає Емма.

   Вона ще спала. Її волосся лежало розсипом на подушці, губи ледь розтулені. Видовище було настільки тихим і затишним, що в ньому не було й натяку на вчорашню пристрасть — лише тепло. Йому хотілося торкнутися цієї ніжності, ще трохи побути поруч.

   Але він знав: мусить йти.

  ⸻

   Емма прокинулась від тихого гуркотіння шафи. Вона розплющила очі й побачила Кейдена: босоніж, у джинсах, він одягав футболку.

— Ти вже прокинувся? — її голос був сонним і трохи здивованим.

— Так, — він обернувся, усміхнувшись. — І мушу йти.

— Чому так рано?

— Робота. Зйомка. Метт би мене з’їв живцем, якби я проґавив.

    Вона сіла на ліжку, тримаючи ковдру на плечах.

— Може, я хоча б зварю каву?

   Він хитнув головою й підійшов ближче.

— Не треба. Я на ходу.— Він нахилився, поцілував її у волосся. — Ти прекрасна, Еммо.

   Її серце стислося. Вона усміхнулась, але відчула холодок: так швидко, так буденно він іде, наче ніч не мала значення.

  ⸻

    Студія гуділа, як вулик. Асистенти бігали з обладнанням, стилісти розкладали речі, фотографи перевіряли світло.

    Кейден ступив усередину і відразу відчув — він тут чужий. Його голова ще була повна нічних спогадів, а тут вимагали посмішок, поз, ефектності.

— Виглядаєш, наче не спав, — буркнув Метт, зустрівши його поглядом.

— І справді не спав, — відказав Кейден.

— Що, аж настільки добре провів вечір? — тон був іронічним, але очі Метта уважні.

   Кейден знизав плечима, відвернувшись. Йому не хотілось зараз пояснювати.

   ⸻

   Гримерка. Стиліст поправляє йому волосся, візажистка працює над обличчям. Він дивиться на себе в дзеркало й бачить знайомого Кейдена — відполірований образ, який знають усі. Але всередині він відчуває когось іншого: того, хто сміявся з Еммою, тримав її руки, слухав її подих.

— Ти не в формі, — Метт увійшов у гримерку, схрестив руки. — Хочеш, скажу прямо? Ти думаєш про неї.

   Кейден не відповів.

 — Послухай, — продовжив Метт. — Вона хороша. Дуже. Але ти маєш вирішити, що далі. Бо якщо будеш тягнути — розібʼєш їй серце.

   Ці слова боляче влучили. Він знав, що це правда. І водночас — не хотів відмовлятися від того тепла, яке вперше відчув за довгий час.

   ⸻

   Фотосесія почалась.

   Йому дали кілька образів: у чорній шкіряній куртці з гітарою, у білосніжній сорочці з розстібнутим коміром, навіть у ковбойському капелюсі для кантрі-серії.

   Камери клацали, спалахи били в очі. Він позував автоматично: руки в кишені, нахил голови, погляд у камеру. Але щоразу, коли фотограф просив «усміхнутись», він ловив себе на думці: справжня усмішка виходила лише вчора, коли Емма щось шепотіла йому на вухо.

— Кейден, більше енергії, — крикнув фотограф. — Уяви, що ти щойно вийшов на сцену!

   Він стиснув гітару, зробив потрібний вираз, але всередині відчував порожнечу.

   ⸻

   У цей час Емма сиділа вдома за ноутбуком. Вона намагалась працювати над статтею, але думки постійно розбігались. Ніч не виходила з голови. Вона відчувала тепло його рук, його голос, і щоразу серце билося швидше.

   Та коли згадувала його поспіх зранку, холодок знову торкався душі. «А раптом для нього це нічого не значило?» — питала вона себе.

   Вона навіть написала кілька рядків у телефоні, але стерла: «Не хочу здатись нав’язливою».

   ⸻

   Перерва. Кейден вийшов у коридор, витяг телефон. Одне нове повідомлення.

   «Сподіваюсь, твій день проходить краще, ніж мій. Е.»

   Він відчув, як кутики губ піднялися. Його пальці самі набрали відповідь:

   «Мій день був би ідеальним, якби я зараз був поруч із тобою».

   Коли він натиснув «відправити», вперше за день стало легше.

— Хоч трохи посмішка з’явилася, — зауважив Метт, який підійшов. — Це вона, так?

   Кейден мовчки кивнув.

— Бережи її. Бо вона не схожа на тих, кого ти звик бачити навколо.

   ⸻

    До вечора вони майже не випускали телефонів з рук. Переписка була легкою: жарти, питання «що робиш», навіть кілька смайликів. Усе це здавалося таким простим і водночас новим для обох.

   Коли він подзвонив, вона взяла слухавку майже одразу. Її голос був теплим, і розмова затягнулась майже на годину. Вони обговорювали дрібниці — що вона їла на обід, які фото вийшли в нього на зйомці. І навіть якщо обоє уникали теми ночі, кожна пауза між словами була наповнена тихим, але відчутним підтекстом.

  ⸻

   Тієї ночі Емма довго дивилась у стелю, стискаючи телефон у руці. Вона не знала, що буде далі…