Розділ 14. Нічний гість.

   Нічне місто спало. Ліхтарі під вікнами кидали м’яке жовте світло, і Емма вже майже дрімала у своєму ліжку, коли раптом почула якийсь дивний гуркіт біля дверей. Вона завмерла. Спершу вирішила, що здалося, але за кілька секунд знову — короткий стукіт, наче хтось намагався не злякати, але й не міг чекати.

   Серце закалатало швидше. Вона швидко схопила телефон зі столика. Екран світився пропущеним викликом від Кейдена. А на годиннику — вже далеко за опівніч.

   Стук повторився.

   Емма, не вагаючись, схопила з підлоги перше, що трапилося під руку — стару книгу, яка випадково лежала біля ліжка, і обережно підійшла до дверей. Відчинивши, вона від несподіванки мало не впустила свою «зброю».

   На порозі стояв Кейден. Трохи розкуйовджений, у чорній футболці під шкіряною курткою, із ледь втомленим і водночас веселим поглядом. Його подих видавав, що він випив, але не був п’яним — радше розслаблений після вечірки.

— Ти чого така серйозна ? — він усміхнувся, переводячи погляд на книгу в її руках. — Не кажи, що цим хотіла мене вдарити?

   Його сміх був таким заразливим, що Емма не стрималась і штовхнула його в плече.

— Ти мене налякав, — зізналася вона, опускаючи книгу. — Хто приходить о такій годині?

— Я, — відказав він просто, і в його голосі не було жодної тіні вибачення. Але за мить він таки зітхнув, потер потилицю й додав тихіше: — Вибач, Еммо. Я… сумував.

   Її серце перевернулося від цих слів. Наче маленький потаємний вогник у грудях розгорівся ще сильніше. Вона не чекала, що він так просто це скаже. І тим паче, що приїде сюди серед ночі.

— Я загубив телефон на вечірці, — продовжив він, — а коли знайшов, одразу набрав Метта. Хотів переконатися, що він тебе довіз. Він сказав, що так. І що ти сьогодні одна… От я й вирішив тебе навідати.

   Він стояв перед нею, великий і трохи непередбачуваний, але в його очах світилася щирість. Емма відчула, як коліна мимоволі підкошуються.

   Він нахилив голову набік і майже пошепки додав:

— То як? Впустиш мене?

   Її губи самі розтяглися у легкій усмішці. Вона кивнула і відступила, пропускаючи його всередину.

   Вони піднялися нагору, і лише тоді Кейден звернув увагу на її піжаму — легку, бавовняну, з милим візерунком.

— Боже, — хмикнув він, нахиляючись ближче, — я навіть не уявляв, що ти можеш виглядати настільки… затишно.

— Затишно? — засміялася вона, злегка штовхнувши його у плече. — Це комплімент?

— Найбільший, який я можу дати, — відказав він, і в його блакитних очах блиснула іскра.

   У кімнаті було напівтемно, лише лампа біля ліжка відкидала м’яке світло на стіни. Кейден присів на край матраца, притягнув її до себе і провів пальцями по її щоці. Його дотик був теплий, майже несміливий, зовсім не схожий на поведінку безтурботного гуляки.

   Емма відчула, як у грудях розливається хвиля тепла й солодкого хвилювання. Її серце билося так голосно, що здавалося, він теж чує його удари.

   Він нахилився і поцілував її. Спочатку ніжно, обережно, наче боявся злякати, потім сміливіше.

   Його губи ковзнули по її скроні, по лінії щоки, і він шепнув:

— Я думав, що зірки — це найкрасивіше, що я бачив у житті. Але, Еммо… твої очі крадуть у них світло.

   Вона засміялася крізь тремтіння в голосі, притискаючись ближче.

— Це прозвучало як рядок з пісні.

— Може, і стане рядком, — відповів він, ковзаючи пальцями по її шиї, — але поки це — просто правда.

   Її серце розтануло від цих слів. Вона відчувала кожен його подих, кожен рух. Його запах змішувався з нічною тишею, і світ звузився до маленького всесвіту, де були тільки вони двоє.

   Вона торкнулася його обличчя, провела пальцями по вилицях і лобі, зупинилася на губах.

— Ти зовсім не такий, як про тебе пишуть, — прошепотіла.

   Кейден усміхнувся у півтемряві.

— А ти зовсім не така, як я собі уявляв. Коли вперше побачив тебе на тому концерті… ти виглядала такою далекою від мого світу. І все ж саме ти тепер у моїх думках щохвилини.

   Емма заплющила очі, намагаючись зупинити сльози радості.

— Я не знаю, що буде далі, Кейдене…

   Він нахилився і ніжно торкнувся її губ.

— І я не знаю. Але сьогодні я тут. І я хочу бути тільки з тобою.

   Її пальці сплелися з його. Його дотики ставали все впевненішими, але не поспішними. Він наче вивчав кожну мить, кожну реакцію, дозволяючи їй звикнути, розкриватися, сміятися і довіряти. Вони розмовляли пошепки, перебиваючи поцілунками, а кожна його репліка була такою неочікувано ніжною, що вона танула ще сильніше.

— Ти навіть не уявляєш, наскільки ти мене змінюєш, — сказав він, торкаючись до її чола.

— Я? — її голос здригнувся.

— Так. З тобою я відчуваю, що можу бути собою. Не артистом. Не тим хлопцем з афіш. Просто… Кейденом.

   Вона не знайшла, що відповісти, лише ще міцніше пригорнулася.

   Ніч огорнула їх, розчинила у ніжності й сміху, в обіймах, де не було ні страху, ні зайвих слів. Лише тепло, дотики і відчуття, що вони обоє нарешті дозволили собі впустити когось у власний закритий світ.

Вона відчувала його поруч — теплий, живий, реальний. І в ту ніч він належав тільки їй, а вона — йому.

 …

   А коли перші промені світанку пробилися крізь штори, вони лежали поруч, загорнуті в одну ковдру. Емма відчувала його руку на своїй талії й ледве помітне погладжування пальців.

— Ти ще тут, — прошепотіла вона, наче боялася, що він зникне, якщо вона відкриє очі.

— І не планую йти, — відповів він так тихо, що слова прозвучали як обіцянка.

   Вона усміхнулася і, не відкриваючи очей, притулилася до нього ще ближче. У цю мить світ міг почекати, вона знов заснула .