Розділ 13. Новий друг.

   Вранці Кейден подзвонив їй, коли вона поспішала на заняття, тримаючи в руках чашку з кавою. Його голос звучав ще сонно, але приємно глухо, ніби він щойно прокинувся:

— Еммо, ввечері я заберу тебе з кав’ярні, добре? Не хочу, щоб ти пізно поверталася сама.

— Добре, — відповіла вона, намагаючись приховати усмішку, яка одразу розтягнула губи.

— Чекай мене після зміни. Обіцяю, не запізнюся.

   Вона кивнула, хоча він цього не бачив, і весь день відчувала теплий відблиск цієї короткої розмови.

   ⸻

    Кав’ярня ввечері була напівпорожньою. Лише кілька постійних клієнтів допивали чай чи каву. Емма витирала столи, думаючи, що за якихось десять хвилин почує знайомий рип гальм біля вітрини, побачить чорну машину і його фігуру у дверях.

   Але хвилини минали, і він не з’являвся. Вона намагалася не нервувати, хоча всередині почала наростати тривога. Телефон у кишені залишався тихим.

   Уже за півгодини після закриття двері відчинилися. Емма здригнулася, сподіваючись побачити Кейдена. Але замість нього у приміщенні з’явився Метт. У своїй звичній легкій куртці, з втомленою усмішкою і трохи розкуйовдженим волоссям.

— Привіт, Еммо, — привітався він, піднімаючи руку. — Не лякайся. Це я замість Кейдена.

— Замість? — здивувалася вона, навіть образившись на мить.

— Так. Він загубив свій телефон… ну як завжди. А потім його потягли на якусь закриту вечірку, де він мусив показатися. Словом, виправдовувати його не буду, — Метт знизав плечима. — Просто попросив мене забрати тебе й пояснити все.

   Емма зітхнула, намагаючись приховати розчарування.

— Ясно.

— Слухай, — сказав Метт, нахиляючись ближче, — я бачу, ти засмучена. Але не сприймай це надто близько. У його житті іноді занадто багато хаосу. Він не завжди встигає робити те, що обіцяє.

   Вона кивнула, хоча в душі відчувала щось більше, ніж просто прикрість.

   ⸻

    Вони вийшли з кав’ярні разом. Повітря було прохолодним, але свіже, і після довгого дня це здавалося приємним. Поки вони йшли до авто Метт невимушено почав розмову:

— Ти знаєш, я завжди заздрив людям, які можуть працювати в кав’ярні. Атмосфера тут… особлива. Я колись навіть намагався варити каву вдома.

   Емма здивовано підняла брови.

— І як?

— Катастрофа, — він розсміявся. — Піна падала, зерна горіли, а смак був схожий на рідке вугілля.

   Вона не втрималася й засміялася теж. Цей сміх розрядив повітря.

— А ти чимось захоплюєшся, крім кави? — запитав Метт.

— Фотографією, — зізналася Емма. — Люблю ловити момент. Особливо людей. У кожному є щось, що говорить більше, ніж слова.

   Метт на мить замислився, а тоді кивнув:

— От бачиш, у нас є спільне. Я теж люблю ловити момент, тільки в іншому форматі — в піарі. Моя робота — спіймати той кадр, ту історію, яка покаже артиста з потрібного боку.

— Тільки ти іноді його прикриваєш, а я б написала все, як є, — пожартувала вона.

— Саме тому ти журналістка, а я промоутер, — посміхнувся Метт.

   Вони ще кілька хвилин обговорювали дрібниці, сміялися, і Еммі здалося, що Метт зовсім інший поза роботою — спокійний, уважний і навіть щирий.

   ⸻

   Коли вони сіли в авто Метт трохи посерйознішав.

— Еммо, можна щось сказати?

   Вона здивовано глянула на нього.

— Ти хороша дівчина. І я б не хотів, щоб Кейден зробив тобі боляче. Він… ще трохи не дозрів до серйозних стосунків. Я знаю його краще за інших.

   Емма відчула, як серце стиснулося. Вона хотіла заперечити, сказати, що він інший, але слова застрягли в горлі.

— Та не переймайся, — швидко додав Метт, усміхаючись. — Я не лізу у ваше життя. Просто, як друг, мушу сказати. Бо мені подобається, що ти не така, як більшість навколо нього.

   Вона легенько кивнула, коли вони зупинилися біля її будинку Метт відкрив для неї дверцята машини — звичний, але галантний жест, якого вона давно не зустрічала. 

— Дякую. Я ціную , і Метте мені шкода тебе і твою каву як вугілля , - вона розсміялася 

   Метт засміявся:

— То як? Запросиш мене колись на нормальну?

   Вона кинула на нього швидкий погляд і, трохи подумавши, зважилася:

— А чому б не зараз? Я сьогодні сама вдома. Мама на зміні, брат у батька. Можу заварити кави.

— Пропозиція звучить краще за будь-яку вечірку, — кивнув Метт і припаркував машину біля її будинку.

   Вони піднялися на кухню, де Емма швидко поставила чайник. Атмосфера була легка, невимушена. Вони ще трохи пожартували про Кейденові витівки, поговорили про фільми, і розмова текла так, ніби вони зналися вже давно.

   Коли годинник пробив одинадцяту, Метт підвівся:

— Дякую за смачну каву Еммо. Було приємно.

— Це я дякую, що забрав і ще й компанію склав, — щиро відповіла вона.

— Гарної ночі. І не переймайся, — додав він тихіше. — Все встаканиться.

   Він пішов, Емма залишилась  відчуваючи дивне змішання емоцій: розчарування через Кейдена, несподіване тепло від розмови з Меттом і ще більше запитань, на які вона не мала відповіді.

   ⸻

   Вночі вона довго лежала, дивлячись у стелю. У голові звучали слова пісні, потім — голос Метта, потім знову Кейденові очі. І вона зрозуміла: попереду на неї чекає складний вибір.