Розділ 9. Відкриття

   Емма йшла на пари трохи сонна, але все ще з відчуттям радості після нічного листування. В аудиторії вже сиділа її подруга Сара, яка махнула їй рукою.

— Ти сьогодні якась легка, — сказала вона, коли вони сіли поруч. — Щось сталося?

   Емма злегка усміхнулася, відмахуючись.

— Та ні, просто гарний настрій.

   Вони провели пари, обговорювали завдання, сміялися над дрібницями, але думки Емми постійно поверталися до Кейдена.

   Після останньої лекції її телефон завібрував.

   “Доброго дня, Еммо. Гарного дня ! До котрої ти працюєш у кав’ярні після пар?”

   Емма одразу відповіла, уточнивши час. Через кілька хвилин телефон знову завібрував.

  “Добре, тоді заїду за тобою. Не треба поспішати, я почекаю.”

   Серце її забилося швидше.

⸻

   Коли вона вийшла , Кейден вже чекав біля кав’ярні, в тому ж худі й кепці. Він усміхнувся, коли побачив її, і відкрив дверцята машини.

— Привіт, — сказав тихо. — Готова?

   Вони рушили. Мовчання у салоні було комфортним. Через хвилину Кейден заговорив:

— Знаєш, я почав писати пісні ще з 15 років. Музика — єдине місце, де мені спокійно.

   Емма повернулася до нього:

— Через що?

   Він зітхнув:

— Батьки розійшлися. Батько… він не був хорошим. Зраджував, постійно сварки. Музика — єдине, що допомагало триматися на плаву.

   Емма кивнула. Її голос став тихим:

— Мій батько теж пішов, коли я була молодшою. Було важко, хоча зараз ми вже спілкуємось ...

   Він повернувся до неї поглядом, його руки ледь торкнулися керма, але погляд був теплий і уважний:

— Здається, ми схожі у чомусь.

   Вона відчула дивне тепло. Мовчки, майже несміливо, він нахилився й ніжно поцілував її.

   Серце Емми калатало шалено. Вона не могла відразу сказати нічого, лише відповіла на поцілунок, відчуваючи, що цей момент щось змінює .

   Автомобіль котився далі, а вони сиділи поруч, розуміючи: іноді найближчі люди з’являються несподівано.

   Вони попрощалися після поцілунку, і декілька днів Емма намагалася зосередитися на навчанні та роботі. Кейден теж був зайнятий: фотосесії, студійні записи, зустрічі з продюсерами та рекламні зобов’язання.

   Та хоч графік його був шалений, він не забував періодично писати їй короткі повідомлення:

   “Як там стаття? Сподіваюся, не засиджуєшся до ночі 🙂”

   “Надобраніч, Еммо. Солодких снів.”

   “Не забудь каву сьогодні. Вона тобі потрібна.”

   Емма реагувала часом швидко, часом відкладала відповідь, але усмішка завжди з’являлася на її обличчі після кожного повідомлення.

   Між справами вона працювала над своєю статтею для викладача — намагалася описати місцеву культурну сцену та молодих музикантів. Вдень — пари, робота в кав’ярні, увечері — ноутбук і нотатки, спроби знайти цікаві історії для матеріалу.

   І хоч усе здавалося звичним, думки про Кейдена постійно тихо тремтіли у фоновому режимі. Він не був поруч, але його присутність відчувалася в повідомленнях, в очікуванні наступної зустрічі.

   Її життя йшло своїм ритмом, ніби спокійно, але під поверхнею вже назрівало щось новеньке — можливо зустріч...