Розділ 6. Сліди після ночі

   Закрита вечірка у великому будинку на околиці міста гуділа до самого світанку. Музика, дим, алкоголь, крики — усе це давно набридло Кейдену, але Метт тягнув його за собою, нагадуючи про контракти й «необхідність бути на виду».

— Ти маєш показуватися серед важливих людей, — повторював він, як мантру. — Ці тусовки — частина твого образу.

   Але «важливі люди» швидко перетворювалися на п’яних хлопців, яким хотілося довести щось одне одному. І, як завжди, Кейден не втримався від різкого слова. Потім були крики, кілька ударів, і ось він уже вибирався з двору з розбитою губою та подряпаними руками.

   Вулиці були майже порожні. Кейден ішов сам, ховаючи руки в кишенях, і відчував, як пульсує біль у щелепі.

⸻

Тим часом Емма йшла додому з Сарою. Вони довго сміялися з якихось дрібниць, говорили про навчання й мрії, але коли дійшли до роздоріжжя, Сара звернула у свій бік.

— Бувай, подруго, — сказала вона. — І, будь ласка, більше не встрявай у пригоди з цим співаком.

   Емма лише махнула рукою, усміхаючись, і рушила далі сама. До дому залишалося всього кілька кварталів, коли вона побачила фігуру попереду.

   Він.

   Кейден ішов повільно, спина трохи сутулилася, на обличчі темні плями — то були сліди свіжої бійки.

— Ти знову? — вирвалося в неї, перш ніж вона встигла подумати.

   Він підняв голову. Зелені очі зустрілися з його втомленим, але все ще впертим поглядом. Кейден криво всміхнувся.

— Схоже, я магніт для неприємностей.

   Емма зупинилася, вдивляючись у його обличчя. Губа розсічена, щока подряпана, кулаки в крові. Вона зітхнула й тихо пробурмотіла:

— У тебе ж руки понівечені…

— Та нічого, — відмахнувся він, але в його голосі було більше втоми, ніж сили.

   Емма постояла ще мить, а потім різко сказала:

— Ходімо. У мене вдома є аптечка.

   Кейден здивовано підняв брови.

— Ти серйозно? Після всіх моїх “подвигів”?

— Я просто не хочу, щоб ти склався тут, посеред вулиці, — відрізала вона й пішла вперед, навіть не чекаючи на нього.

  Він подивився їй услід і, вперше за довгий час, послухався.

   Кімната Емми була напівтемною, лише настільна лампа кидала тепле світло на стіл, де стояла аптечка. Вона посадила Кейдена на стілець, сама присіла навпроти, взяла перекис і вату.

— Сиди тихо, — наказала вона, зосереджено дивлячись на його розсічену губу.

— З таким тоном ти могла б бути медсестрою, — усміхнувся він, але відразу скривився, коли вата торкнулася шкіри. — Ай!

— Не скигли, — холодно відказала вона, обробляючи подряпини на його щелепі.

   Кейден уважно спостерігав за нею. Її обличчя було близько, зелені очі світилися у світлі лампи, а пасма русявого волосся спадали на плече. Він уловив запах її шампуню — щось ніжне, квіткове. Йому захотілося бути ближче.

   Вона взяла його руку, щоб обробити кулаки. Шкіра на кісточках була розбита й кровила.

— Ти коли-небудь подорослішаєш? — пробурмотіла вона, заклеюючи пластиром рану.

— Може, якщо поруч буде хтось, хто зможе змусити мене, — відповів він тихо.

   Її щоки ледь спалахнули, але вона швидко відвела погляд. І саме в цю мить він, ніби жартома, простягнув руку й доторкнувся до її стегна, ковзнувши пальцями нижче, майже на сідницю.

   Емма різко відскочила й грюкнула його по руці.

— Ти зовсім з глузду з’їхав?! — очі її палали. — Ти не маєш права так розпускати руки!

   Кейден застиг, потім важко зітхнув і підняв руки, ніби здаючись.

— Пробач. Я… іноді забуваю межі.

   Він на секунду зустрівся з нею поглядом — у його блакитних очах блиснуло щось щире, не показне.

— Дякую, що допомогла, — тихо додав він. — Ти не мала цього робити.

   І, не чекаючи відповіді, підвівся. Зупинився біля дверей, кинув короткий погляд назад і пішов у ніч.

⸻

   Емма довго сиділа нерухомо. У голові все ще звучали його слова. Перед очима знову постав його образ: чорне волосся, блакитні очі, татуювання, що вкривали руки й підіймалися на шию.

   Вона стиснула руки в кулаки.

— І чому я взагалі дозволила йому залишитися? — прошепотіла сама до себе.

   Але всередині відчувал відповідь ,