Розділ 5. Ранкові думки

   Сонце пробивалося крізь фіранки, розливаючи по кімнаті м’яке світло. Кейден прокинувся від того, що телефон завібрував на тумбочці, але не поспішав брати його. Він лежав на спині, дивлячись у стелю, і думав зовсім не про роботу, не про музику й навіть не про чергову вечірку.

  Він думав про неї.

  Про дівчину з прямим, упертим поглядом, яка говорила з ним так, ніби він — не зірка, а звичайний хлопець. Про русяве волосся, що спадало хвилями на плечі. Про зелені очі, які світилися ясніше, ніж неонові вивіски бару.

   “Що зі мною?” — подумав він, провівши рукою по обличчю. Зазвичай після концертів він навіть не запам’ятовував облич. Фанатки приходили й ішли, усе змішувалося в суцільний калейдоскоп. Але ця дівчина… вона залишилася.

   Телефон знову завібрував. Кейден скривився й нарешті потягнувся за ним. На екрані висвітлилося: Метт.

— Алло? — голос ще хрипкий після сну.

— Нарешті, — пролунав знайомий тон друга. — Ти взагалі знаєш, котра година? Сьогодні у нас фотосесія, потім зустріч із журналістами, а ввечері — закрита вечірка. Я вже тричі дзвонив!

   Кейден потер очі.

— Ти як завжди зі своїми планами.

— Хтось має тримати тебе в тонусі, — сухо відказав Метт. — Зірки не можуть валятися в ліжку до полудня. Тим більше, після того, що було минулого тижня в “Red Barn”. Нам треба міняти твою репутацію.

— Репутацію? — Кейден глузливо всміхнувся. — Хіба я не маю бути тим самим “поганим хлопцем кантрі”, якого вони так люблять?

— Є різниця між “поганим хлопцем” і самознищенням, — різко відповів Метт. — Переодягайся. Я заїду за тобою за півгодини.

   Виклик обірвався, а Кейден ще кілька секунд дивився на чорний екран. Він зітхнув, сів на край ліжка й знову побачив перед очима зелені очі.

  “От чорт, дівчино, чого ти так врізалася мені в голову?”