Розділ 2.Red Barn

   “Red Barn” гудів, як вулик. Суботній вечір, запах смажених бургерів, дерев’яні столи, приглушене світло й сцена, де час від часу виступали місцеві гурти. Але сьогодні все було інакше. Сьогодні тут грала зірка, яку містечко ще не бачило.

   Кейден Рівз.

   Його ім’я звучало з усіх динаміків останні місяці. Новий кантрі-хіт, кілька кліпів у трендах, армія фанаток, які зводили з розуму охорону після концертів. І попри те, що його кар’єра тільки розгорталася, він уже встиг заробити славу — і талановитого, і гуляки.

   Кейден вийшов на сцену пізніше, ніж було вказано в афіші. У шкіряній куртці поверх футболки, із гітарою на плечі й тією недбалою впевненістю, яка завжди збивала з пантелику. Йому було двадцять п’ять, він знав, що подобається людям, і користувався цим на повну.

— Добрий вечір, Red Barn! — вигукнув він, і публіка вибухнула оплесками.

   Емма сиділа за столиком ближче до барної стійки. Вона прийшла сюди майже випадково — подруга потягла її “просто розвіятися”. І зараз Емма не знала, що дратує її більше: гучний шум, чи самовпевнена усмішка цього співака.

   Але, коли він почав співати, все змінилося.

   Його голос був низьким, трохи хрипким, і в ньому звучало щось справжнє, відверте. У цих словах було більше правди, ніж у його зухвалій усмішці. І, хоч як Емма намагалася тримати відстань, вона ловила себе на тому, що не може відірвати погляду.

   Пісня закінчилася, бар знову вибухнув вигуками. Кейден підморгнув комусь у залі, отримав келих пива від бармена й, ніби випадково, зупинився поглядом на ній.

   На кілька секунд їхні очі зустрілися.

   Емма швидко відвела погляд, зробила ковток зі свого стакана й насупилася. “Такий самозакоханий тип, напевно”, — подумала вона.

   А Кейден усміхнувся ще ширше. Бо вперше за довгий час зустрів дівчину, яка не розтанула від його чар.