Розділ 12

Музика - це, в першу чергу, почуття. Щось, що ти ловиш в моменті і чим ти стаєш на кілька хвилин, поки останній приспів не закінчиться. Я можу грати її добре, можу погано, криво чи бездоганно - це завжди буде музикою. Бо саме ці моменти будуть створювати те почуття, що було в твоїх руках, коли ти незграбно шкрябав по струнах.

Настав час зробити музику, яка буде мною і через яку я віддам шану нашому наставнику Ієроніму. Я знаю, він би заїхав мені в щоку кулаком, якби я назвав його наставником, а потім спалив би студію. Але після його смерті, я не дам йому можливості так жорстоко прибіднятись. Він заслужив бути увіковіченим нашими руками і знаю, що був би радий цьому, добре чи ні це було б зроблено. Для нього було головне, що нам завжди на все насрати і ми робили так, як вірили самі. Так буде і цього разу, тільки тепер максимально чесно. Я не буду ховатись від себе. Ніхто з нас не буде.

- Ти маєш рацію, Олеже, - присів на підсилювач Льова. - Ми маємо доробити цей клятий альбом. Я... не хочу, щоб все зникло дарма.

Я по-дружньому похлопав його по спині.

- Ми нічого не зрадили, друже. Ми просто трішки оновились, але суть наша та, що і була.

- Так ти будеш грати з нами? - спитала в нього Лєна.

- Тільки альбом і лайв-презентація, - пояснив Льова. - Далі буде видно.

Він повернувся в гурт. "Компульсивні Суки Inc. & Brutal Svaston" продовжують жити і наш склад залишається без змін. Ієронім також поруч, хоч і не фізично.

Наступного дня нам підключили електроживлення. Комісія брахманів приїхала оглянути студію. Записали в журнал все, що було, навіть розбиті лампочки та пожмакані рулони від старих шпалерів. Кожна пляшка пива була записана в категорію "інструменти", щоб потрапити на звітність до бухгалтера. Хай вписують туди, що хочуть, скоро всі ці речі стануть непотрібними.

- У вас ексцентричний інтер'єр, - сказав Хошна Вухурта, оглядаючи студію.

- Ми на вістрі авангарду, - пояснив я.

- Я проїжджав біля вокзалу сьогодні і там мужики валялись залиті власною блювотою. Дуже схоже на вашу атмосферу.

Ага, ага, хай жартує.

- Так і є, - сказав я, - обездолені краще розуміють суть ризику. Вокзальні алкаші, панк-рокери, авангардисти - ми всі з одного човна.

Хошна запхав руки в кишені своїх золотистих штанів.

- Чисто між нами, я не сильний фанат панку. Я завжди більше любив турбо-фолк. Рамбо Амадеус - геній музики. Коли твої вуха щось довбе - це прикольно, але я люблю, коли це роблять зі стилем.

- О, стиль буде, повірте мені.

- Вірити не буду, хочу побачити. Доведіть, що ваші слова мають значення.

Мені все одно, повірить він мені, чи ні. Роботу буде зроблено. Пісні будуть виконані. На вівтарі лежало вже все необхідне.

І от, коли нас залишили на самоті, можна було все починати. П'ятиметровий монстр мене більше не переслідував, бо монстрами стали ми. Цей альбом був у кожному з нас. Я взявся за гітару. Льова взявся за бас-гітару.

- І так, що з чого почнемо запис? - спитав він.

- "Тліємо над гнидами", - сказав я.

- Але... там всього чотири рядки тексту, - підмітила Лєна. - Цього вистачить секунд на вісім.

- Так і є. Буде восьмисекундна пісня.

Льова почухав потилицю.

- Пісня на вісім секунд, ти серйозно?

- Звичайно. Сучасна молодь любить короткий формат.

І ми записали її. Дуже і дуже швидко. От і п'ята пісня до готових чотирьох. Це був непоганий розігрів. Далі я хотів записати щось складніше. Якраз за останні дні встигли висохнути баранячі кишки. Льова витяг їх та почав приміряти на гриф гітари. Я зупинив його.

- Що не так? - обернувся він.

- Давай зробимо інакше. Шість струн із кишок це непогано, але як щодо однієї довгої струни?

Лєна сперлась підборіддям на кулачок та сказала:

- А в цьому щось є.

Ми зв'язали невенькі тугі струни-кишки та розтягнули їх на всю довжину. Один кінець я прив'язав до газової труби, а інший Лєна прив'язала до іржавого карнизу. Тепер ця одна моноструна давала яскравий дзвінкий звук. Так, брати акорд було нереально, але ми знайшли спосіб змінювати тональність. Кожні три-чотири ноти, Льова вішався руками за струну то ближче, то далі від труби - так ми регулювали висоту звуку. Записали партію секунд на сорок і це було прекрасно.

- Так, хлопці, - розім'яла пальці Лєна, - нам потрібен кік гідний найкращого ударинка, щоб не посоромити Ієроніма.

- Ну, те як він лупив "Амен брейк", тримаючи палички ногами, навряд чи ми зможемо повторити, - помотав головою Льова.

Я задумливо надпив пиво:

- Нам потрібен унікальний інструмент. Щось, що сподобалось би йому.

- О, у мене дещо є, - побігла в комору Лєна. - Я украла це на базарі ще місяць тому. Думала, не знадобиться.

Вона витягла округлий довгий африканський барабан, заляпаний кров'ю ліберійських бойовиків. Я не впевнений, чи грали на ньому колись музику, але готовий поставити гроші на те, що ним когось катували. Ідеальний інструмент.

- Треба вдарити його кувалдою, - сказала Лєна. - Мені потрібен живий об'єм. На кишку я накину дісторшн, а от для удару необхідна чистота.

- Він порветься від кувалди, - сказав я.

- А-ну почекайте, - скинув сорочку Льова. - Я знаю, що можна зробити.

Він вирішив укріпити мембрану. Замотав її трьома шарами ізострічки, закріпив зверху гіпсокартон та замотав ще шаром скотчу.

- Цього недостатньо, - сказав я та пішов по свою вітровку. - Моя улюблена... "Led Zeppelin", якраз коли з неї висипався весь синтепон, я набив її дерев'яною стружкою. Вона буде добре амортизувати удар.

Накинувши на барабан вітровку, я готовий був нею нарешті пожертвувати. Вона не була викинута мною, не була втрачена в п'яній бійці. Я жертвую нею заради альбому, заради Ієроніма і заради самого себе.

Поки Льова налаштовував свою "басуху" та оновлював презерватив, ми з Лєною схопились вдвох за кувалду та відійшли в самий дальній край студії. Удар має бути абсолютно нищівним. Наші стопи зірвались з місця, ми кинулись в атаку. Кувалда здійнялась над нашими головами і через мить обрушилась на барабан. Це був найкращий "kick" в моєму житті.