Розділ 11

Чесно кажучи, смерть Ієроніма стала для мене ударом. Навіть враховуючи його допотопний вік, я не чекав на неї. А між іншим, він пережив навіть своїх дітей, які вже давно повмирали від старості. Навіть його онуки давно сиділи в хоспісах, тонучи в хворобах віку. І от він їх усіх наздогнав.

Роботу над альбомом довелось дещо перенести заради похорон. Евеліна була непроти. Яму викопали якісь п'яні вантажники з річпорту та кілька рукастих імморталістів. Труну я обрав йому просту - з яблуні, загорнуту в прапор Куби, з пухом селезня всередині. Власного одягу в старого було небагато, довелось підібрати зелений войовничий кітель, який би відображав його суворий характер.

В день похорон, помимо мене з Лєною та імморталістів, прийшов ще й Льова. А також Евеліна і спонсори-брахмани. Батюшка Іоаній, перед відспівуванням, викурив три цигарки. Махав кадилом та хитався. В нього не було руки після бурної бандитської кар'єри в дев'яностих. Кілька кульових поранень зробили його православним.

А потім ми опустили труну в землю. Навіть коли вона сіла в яму, мені з Льовою довелось опускатись та поправляти її. Деякі краї зачіпались за каналізаційні труби та електромережу - доводилось все вирівнювати.

- Я хотів, щоб він прожив вічність і побачив, як наше Сонце згасає, перетвоюруючись на білого карлика, - сказав Гурко Ведмедович.

- Він буде жити вічно в нашому альбомі, - заговорив я.

- Ти впевнений?

- Я впевнений.

До мене підійшла Евеліна. Не знаю, чи справді вона нам співчувала, але нарядались чорніше за вугільну скульптуру. Навіть шкіру пофарбувала в чорний, все заради трауру. Запах лаку здавався енергетичним полем, яке оточувало її з усіх боків.

- Мені прикро, що це сталось, - сказала вона. - Для будь-якого колективну, смерть учасника - це велика трагедія.

- Ну, він був старим чоловіком, - знизав плечима я.

- Сподіваюсь, ви не повіситесь, чи не втопитесь після цього? Пан Вухурта розпродав три заводи в Бангладеші заради презентації вашого альбому. Він не хотів би втрачати інвестиції.

- Не втратить. Все буде нормально.

Льова штовхнув її в плече. Він був злий, камуфляжна вітровка сідлала його спину як вершник худу клячу. Тонкі руки не могли сильно вдарити, але криві зуби випромінювали лють.

- Що ви, вже рахуєте копійки над могилою нашого друга? - гримнув він. - У вас немає нічого святого.

- А у вас є? - спитала прямо Евеліна. - Ви - вбивця, наркоман і алкоголік. Я не засуджую вас за це, але і ви не робіть із себе мученика.

Я встав між ними та розвів їх в боки. Мої пересохлі очі давно не кліпали, вітер починав їх щипати. Я просто втомився від безглуздих скандалів.

- Годі цих балачок. Мені це не цікаво. Давайте... просто зробимо все, що повинні.

Евеліна посміхнулась.

- Так, я згодна. Ваш новий альбом може заграти свіжими фарбами після горя. Це додає нотки щирості, аудиторія таке любить. Хоча, як на мене, то мені більше подобається технічний звук, щось накшталт "TOOL". Їхній альбом "Lateralus" - це моя любов ще з дитинства.

І ось до цього ми і прийшли. Роки пошуків застопорили нас перед стіною, яку просто так не здолати. Я грав у підвалах, у в'язницях, на кораблях, в підземних передохдах, в лісах під час пожежі - світ тоді був моїм полотном. І хоч він не піддавався, я продовжував на ньому "малювати" те, у що вірив.

Тепер мені дали нові фарби, нові палітри... і я знаю, що з ними потрібно робити. Треба використати їх не за призначенням. Я хочу взяти всі нові можливості і застосувати не так, як планувалось. Ієронім мав рацію, я маю погодитись на умови контракту, але він не здогадувався, як далеко я збираюсь зайти в непокорі.

Хоча, якщо бути точним, то ніякої "непокори", у традиційному значенні, не буде. У мене просто своя інтепретація, свій погляд. І я донесу його. Я нагодую альбом усім, чого він забажає. Так і має робити справжній панк. Не руйнувати все безцільно, а трощити те, що встає між його задумом і очікуванням. Тут потрібна точність удару, як в боксі.

Після похорон ми повернулись на студію. Світла не було, ми не оплатили рахунки. Нічого, завтра брахмани вирішать це питання. Пахло сирістю, наші брудні штани сохли на люстрі. Старий турецький килим розірався на три частини та затвердів від слідів наших чоботів. Це і була наша кузня мистецтва.

- "Поклик Правда"? - обернувся я до Льови і Лєни. - Що за хрінь графоманська? Це лайно, а не назва альбому.

- Так... ти ж сам його вигадав, - здивувалась Лєна.

Я кивнув.

- Ага, але більше ця назва не годиться альбому. "Батько Ієронім" - тепер він буде зватись саме так. І це буде справедливо.