Розділ 8

Виглядала вона екстравагантно, як для відомого продюсера. Під сірим піджаком висів амулет у вигляді підкови. Всі її зуби були золотими зі вставними діамантами. Очі залиті чорнилами. Так... вона працювала з панками і, видно, це її змінило.

- Мені сподобався ваш концерт, - продовжила Евеліна. - Я б сказала, він був фактурний. А це не погана риса.

- Чому ви на милицях? - спитав Льова, кульгаючи без стопи.

- А... це? Все просто, місяць тому ми з гуртом "Human Meat" потрапили в авіакатастрофу. Наш боїнг врізався в Кіліманджаро. Вони всі померли, а я забрала їхні статки. Це дуже прикрий збіг обставин. Наш бухгалтер сказав, що шанс потрапити в таку катастрофу і пережити її дорівнює одній триста мільйонній долі одного відсотка.

Кожне наступне її слово все сильніше мене вражало. Я не знав, чого від неї чекати. Евеліна не була схожа на метра музичної індустрії. Ні, переді мною стояла жінка, котру вилили в сталеву форму розчином гламуру і сарказму.

- Ваша пропозиція дуже несподівана, - сказав я.

- Що ж, можливо ви сумніваєтесь в моїй компетенції, але я можу запевнити, що я добре знаю свою роботу. Помимо "The Cure", я працювала з такими мастодонтами індустрії як Степан Гіга, Біллі Айдол, Геракл. Всі вони були задоволені результатом.

- Взагалі-то... ми незалежний гурт. Ми звилки працювати в атмосфері повного творчого контролю. Це частина нашої ідеології. Не думаю, що ваш вплив ніяк не відобразиться на результатах нашої роботи.

Вона посміхнулась та активно закивала.

- Все нормально, я розумію та поважаю панк. Ми готові прийняти будь-який матеріал. Можете поки подумати, я нікого не змушую працювати на себе. Через тиждень дадете свою відповідь.

Наступного дня наша студія пропахла сирим тютюном та пивом. Це був запах дебатів. Я сидів на розібраній драм-машині схрестивши ноги. Хміль вже трохи стукнув по рогам, тому мій язик відчував себе більш вільним. Нам потрібно було вирішити, чи готові ми піти на такий крок.

Це було страшніше, ніж угода з дияволом. У пекельної паскуди хоч ясно, що ти кладеш душу за гранітні обеліски в майбутьному, а не за дерев'яну штахетину на краю кладовища. В кінці я хочу зникнути легендою, а не сміттям. Мені потрібна впевненість.

- Нахер їх, - витер мокрі губи Льова, - вони гадають, що ми настільки нещасні, що станемо їхніми рабами. Не для того мені сирійці шпарили спину кип'ятком, щоб я так легко став на коліна.

Ієронім лежав на підлозі, вкрившись акустичним поролоном. Він вірив, що тверда поверхня корисна для його спини.

- Ну й удачі тобі зникнути в забутті, - сказав старий. - Якщо не вирватись з цієї діри, вас ніхто більше не підхопить. У вас були десятки шансів, всі були просрані. Пожалійте хоч цю можливість, ви ще юні, вам не потрібно ганьбити себе остаточно.

Може це й так. Мені було складно відповісти. Що ж скаже Лєна? Її думка може перехилити рішення в один із можливих боків. Вона відклала в сторону ноутбук та заговорила:

- Давайте мислити як реалісти. Ієронім має рацію. У нас не так багато справжніх можливостей ефективно просунути майбутній альбом. Можливо, це і є наш квиток нагору.

- Джи-Джи Аллін зжер би той контракт і розбив би морду Евеліні, - гримнув Льова. - Ось так має робити справжній панк!

- Цим нікого не здивуєш, Льово, - знизала плечима Лєна. - Зараз всім насрати.

Він нахмурився та опустив голову, заплющивши очі. Терпкий перегар вистрільнув з його ніздрів.

- Справа не в здивуванні, - його голос став спокійним, але розчарованим. - Справа в принципах. Ніяких компромісів перед кон'юнктурою. Ми митці, а не собачки на ланцюгах.

- Робіть, що хочете, - відвернувся на бік Ієронім. - Я свою думку сказав. Або контракт, або смітник.

- Двоє на одного, значить. А ти, Олеже? На чиєму ти боці, з ними, чи зі мною?

Я дуже поважав Льову за його залізний характер, який навчився переробляти біль в чистий драйв та красу. Він був, напевно, самим технічно слабким музикантом із нас, але його енергія була неймовірною. Льова - це ходяча каністра з топливом, яка живила наш гурт всі ці безплідні роки. Я не хотів його кидати чи вставати проти нього.

- Не знаю, - відповів я. - У нас ще є час подумати.

- Тут немає про що думати, Олеже, - сумно сказав він та пішов додому.

Льова йшов без стопи, кульгаючи на облуплену гомілку. Його розпач був більшим за фізичний біль. І це робило боляче мені. Альбом насолоджувався моїм стражданням. Я відчував його присутність, хоч і не бачив монструозний силует. Він хотів крові, хотів вічності, хотів, щоб я заплатив усім, що мав.

І саме в цю мить задзвонив телефон Лєни. Кому це так хотілось висмикнути нас із наших суперечок?

- А... це ти, тату, - взяла вона слухавку. - Так... так, я приїду.

- Що сталось? - запитав я.

- Батько сказав, що мама запросила мене на вечерю.

- Ви не бачились багато років.

Лєна зітхнула.

- Видно, вони хочуть подивитись, чого я досягла, коли покинула їх.

Цього ще не вистачало. Я знав, що у неї непрості стосунки з рідними, тому не хотів кидати на призволяще.

- Я поїду з тобою. Ми... розкажемо їм про наш нещодавній успіх.

- Який ще успіх? Про що ти?

- Скажемо, що наша кар'єра оживає.

Я не мав на увазі, що точно підпишу контракт Евеліни, в цю мить. Мені просто хотілось підкреслити те відчуття, яке було після завершення концерту. Ми ще можемо показати рівень. І ми зробимо це, з продюсерами чи без.