Розділ 7

Я вискочив з гуртожитку, замотавшись в куртку. Якось там було вже зовсім некомфортно. Я ніяк не можу отримати те, чого хочу. Ще десять років тому я б просто порозбивав усі гітари, побився з алкашами і мені одразу б стало легше. А тепер навіть цигарки не рятують. Здається, що це вони тебе курять, а не ти їх.

- Ну як тобі мужики? - спитав Ієронім, вийшовши слідом.

- Хрін його знає. Якісь вони дивні.

- Так в цьому і прикол. Нащо мені тебе вести до нормальних людей?

Мої руки заховались в кишені. Навколо було видно, як сильно імморталісти облаштувались в цьому дворику. Простирадла сохли на газових трубах та високовольтних лініях. Із розбитого бетону починав проростати посаджений ще з осени часник. Розбиті вікна заклеяні плакатами Володимира Литвина та його колишньої дружини Брітні Спірс.

- Мені просто потрібен якісний успішний альбом, Ієроніме.

- Якість народжується із досвіду, малий. Спілкування з незвичайними людьми - це дуже корисний досвід. Якщо ти передумаєш і тобі ще знадобиться зустріч із Гурко, скажи мені. Я повинен попереджати їх заздалегідь, щоб їх не накрили колектори. Обережність дуже важлива.

Колись я тусувався з анархістами, ми влаштовували бійки з фанатами футбольного клубу "Динамо". Ми відчували себе елітою. Тепер я просто хочу, щоб час не був витрачений даремно. Мені більше не потрібні дикі компанії та витівки, мені потрібен зрозумілий результат. Потрібна відповідь на питання, чи був хоч якийсь сенс у всьому цьому шляху?

Єдиним способом якось розігнати думки та взяти себе в руки був черговий дешевий концерт за десять тисяч гривень за вихід. Дрібний фестивальчик мефедронщиків за містом, Open Air, шум траси та дим від кальянів - сьогодні це наше робоче місце.

Лєна підключила підсилювачі, Льова виніс стійки з мікрфонами і ми почали. Пісня "Ерекція люті" полетіла дещо слабо. Голоси ще не розігрілись, струни на гітарах також давали слабкий звук. Все тому що ми перевозили їх в холодильнику, інших зручних ящиків не знайшлось.

Потім я почав співати разом з Льовою приспів пісні "Золота ера хардкору". Це одна з перших моїх пісень взагалі, я написав її ще в школі на серветках, які залишились після чебурека. І тут я захопився. Для мене зникла сцена, я злився з піснею. Мій сиплий бас-баритон змушував череп вібрувати.

- Гей, мудозвони! - пролунало з залу.

В барабанну стійку прилетів черевик. А слідом за ним дві банки "Revo".

- Нормально валите! - продовжив якийсь п'яний обриган. - Продовжуйте в тому ж дусі!

- Зараз я навалю тобі ще краще! - крикнув йому Льова та кинувся зі сцени вперед ногами.

Його цегляна стопа розбилась об груди того чолов'яги. Зав'язалась бійка. Продовжуючи грати на гітарі, я кинувся Льові на допомогу. Мої коліна ще пам'ятали парочку панківських прийомів. Раніше жоден пах не міг сховатись від мого удару.

Кулак прилетів мені у вухо, але я продовжив грати, продовжив співати. Жилетка розірвалась під ревіння важких акордів. Лєна занюхала доріжку прямо з корпусу синтезатора та почала піднімати темп клавішних. Ієронім також прискорився. Коли мій приспів закінчився, я відгриз вухо якійсь широкій бабі, яка одразу звалила мене ударом в щелепу. Це було прекрасно. Це був чудовий концерт, якого я навіть не очікував.

Але це був тільки початок. Я щойно хотів піднятись, як раптово почув гуркіт двигуна. Щось на нас неслось. Прямо з поля до нас приїхав гусеничний трактор, причіп якого забитий під гору тюками. Земля затряслась, цей хаос було вже не зупинити. Він розчавив огорожу та влетів прямо у натовп. Одразу з десяток кальянів полетіли в його вікна. Рано зупинятись, треба ще вальнути пару пісень. Я підібрав потрібний акорд та продовжив, Лєна підхопила, Ієронім дав ритму.

Розлючені люди хитали головами під металеві запили та зірвали з трактора гусениці, він більше не міг зрушити з місця. Розбивши кулаком лобове скло, тракторист сам вискочив на капот та розірвав свою брудну майку руками. Хтось його бив, хтось обливав пивом - нікому не було байдуже. І тільки через годину концерт був завершений. Я був абсолютно задоволений результатом.

І навіть коли все обладнання почали розбирати, а інструменти затихли, десь у грудях продовжували грати пісні. Саме тоді я зрозумі - це мені і треба. "Поклик Правди" має бути саме таким, як цей концерт. Він повинен стати живою стихією. Я хочу, щоб він розривав голови своїм звуком, змушував жити на повну. Це був зовсім інший рівень, до якого запис наших старих пісень не дотягував. Вони були в'ялими як потенція Ієроніма.

- Оце було м'ясо, Олеже, - підійшов до мене Льова. - Моє коліно, правда, вигнулось у інший бік, але то не страшно. Я його молотком вправлю.

- Так... це... був хороший концерт, - ледве сказав я, було важко дихати.

Лєна обійняла мене ззаду та поцілувала в щоку.

- Тепер не так кисло в нашій компанії, - сказала вона. - Ви аж пооживали.

- Що ж, навіть тромби розворушились, - посміхнувся Ієронім. - Може мені скоро і пощастить епічно померти на одному із наших концертів.

Я підійшов до нього та поклав руку на плече.

- Ти помреш на презентації нашого нового альбому. Не раніше, - поглянув я йому в очі.

- Постараюсь.

Якась дивна жінка на милицях стояла осторонь біля організаторів та щось обговорювала. В неї за спиною курили троє двометрових охоронців. Видно, солідна особа. Закінчивши з ними розмову, вона підійшла до нас. І я був вражений.

- Доброго дня, я Евеліна Вільямсон, колишня продюсерка гурту "The Cure". Я хочу з вами попрацювати.