Розділ 5

Того ж дня, всі разом, ми покупались в Дніпрі, перевдягнулись в чистий одяг із секонд-хенду і пішли в студію творити мистецтво. Сьогодні я буду розпікати свою нову гітару як Джиммі Хендрікс.

Почати новий запис вирішили з найбільш вдалих пісень: "Криваві сльози бухгалтера", "Сапери помиляються лиш раз","Я ненавиджу лібералів","Продажний офіцер в монастирі". Саме в них була найбільш чітка структура та мінімум води. Я скоротив кожну аж на два куплети.

Ми під'єднали мотоблок Ієроніма до звукової карти та записали торохтіння двигуна. Це мав бути наш новий бас. Лєна сповільнила звук у вісім разів та наклала щільну компресію, що дало ритмічний гул.

Льова вдягнув призерватив та записав основні партії. Потім я записав бек-вокал та гроул. В мене єдиного в гурті були голосові зв'язки розміром з чипси "Люкс", тому я міг розщеплювати його до рівня скрипучих вібрацій.

Іноді доводилось полоскати горло поросячим смальцем, щоб пом'якшити подразнення. Для Льови це було особливо складно, бо пробувши шість років в полоні у мусульман, його ставлення до свиней стало доволі непростим.

- Я не буду лікуватись цим харамом, - говорив він і лікував горло віскарьом.

Запис продовжився.

- Так, тепер гітари, - зітхнув я. - Давайте зараз бахну поки три доріжки, а потім виберемо найбільш вдалу. В мене пара акордів вже програється в голові.

Ієронім невдоволено штовхнув мене в плече.

- Що це в тебе? Нейлон? В сраку його!

- Чому? Ці струни якісніше за все, на чому я грав останній рік, - обурився я.

- Якщо ти хочеш шедевральний звук, то нам потрібен натуральний матеріал, а не ваш фальшивий пластик.

Старий дістав з проходу конопляний мішок та витяг звідти сирі баранячі кишки, які були ще теплими та парували на все приміщення. Він приїхав на студію прямо з м'ясокомбіната.

- Треба їх вичинити, розвісити та висушити. Звучання буде співучим як стогін молодої хвойди, - сувора дідова посмішка охопила його лице.

Почувши це, Лєна відкашлялась в кулак та продовжила далі мовчки зводити доріжки. Мене все влаштовувало. Я був готовий на будь-які експерименти, якщо вони виведуть нас на рівень вище.

Клавішні партії вирішили записати під водою. Замотали синтезатор у целофан та опустили у ванну. Притулили зі зворотного боку контактний мікрофон та записали звук крізь чавунну стінку.

Проблеми вилізали частіше з того, що мої вірші погяно лягали на наші мелодії та драм-секції. Як виявилось, мій кутастий амфібрахій погано дружить з панком. Це дуже мене виснажувало. Боже... Сід Вішес, побачивши як я пітнію, плюнув би мені в писок. Такі старання - це не панківська робота. Мені почало здаватись, що я став типовим академічним заучкою, який старається все зробити за підручником.

Поки Ієронім записував ударні, ми з Льовою вийшли на вулицю покурити. Десятки ворон сиділи на дротах, перетворюючись на пірнатий частокол. Калюжі серед асфальту відзеркалювали наші сухі лиця. Було пасмурно та холодно. Повітря відбоксувало моє довге ламке волосся.

Мої діряві "Convers Africa Invasion" пропускали воду крізь підошву. Це було нестерпно, але я стримувався як міг.

- А пішло діло, - сказав Льова. - Ота пісня про офіцера мені навіть зайшла. Є якийсь в ній драйв.

- Думаю, це через приспів. Я там сорок разів повторюю "Я син Гітлера".

Він зробив глибоку тягу.

- Скоро на стінах будуть писати "Олег Бандура - легенда року", - кивнув Льова.

- Не знаю, - засумнівався я. - Поки що все це... просто якийсь надмірно пафосний джем.

- З нього іноді і починаються по-справжньому великі речі. Коли бойовики БААС зустріли Оззі Озборна на кордоні з Ізраїлем, вони склали рушниці та повставали на коліна. Це мені так в карцері розповідали.

Я скурив цигарку до половини і спитав:

- І ти в це віриш?

- Звичайно. Побиті люди ніколи не брешуть. І я не брешу.