Розділ 4

Я стояв сам посеред чорної безкрайньої пустелі. Шматочки кварцу та пшеничної крупи пролітали повз мене ураганом. Ходити було дуже важко. Ноги тонули в чорному піску. Пекуче червоне сонце займало майже половину неба та смажило мене як окорок бройлера на пташиному комбінаті.

Я намагався бігти, але сили витікали з мене все швидше та швидше, кожну секунду. Я обгорав та покривався кіркою, пшеничною паніровкою. Це знущання перетворювало моє тіло на котлету.

І от я провалився під пісок. Мене засмоктало в безкінечну сипучу масу. Дихати було неможливо. Чорні піщинки дряпали моє тіло, засмоктуючи його все глибше. А потім я впав. Тверда холодна підлога ледь не розбила мене наче перепилине яйце.

- Що це... - простогнав я, намагаючись встати на ноги.

Біль був неймовірним. Він обліпив усе тіло, з усіх сторін, навіть з середини. Кожен орган страждав. І саме в цю мить з'явився ВІН - мій майбутній альбом. Це була п'ятиметрова фігура з широченними чорними м'язами. Він нагнувся до мене, посміхаючись сотнями крихітних зубів.

- Пробач, але до моєї вилечі тобі ще як до Місяця, - сказав альбом і відірвав мені голову одним ривком.

Розплющивши очі, я прокинувся. Це був лише дурний сон. Мені було холодно, морозило наче в камері рефрижератора. Типова ситуація, щілини під воротами гаражу були настільки широкими, що протяг залітав сюди невпинно. Навіть забиті панчохами дірки не рятували ситуацію. Все-таки синтетика легко продувалась, а все тепле було шкода пхати під ворота. Краще ним вкритись.

Я скинув з себе пуховик-ковдру та обернувся на іншу сторону ліжка. Поруч спала Лєна. Обережно поцілувавши її в щоку, я встав та накинув сорочку на спину. Ми з нею в стосунках вже два роки, але до весілля діло не йшло. Ми надто бідні для звичайних людських ритуалів.

Довгі роки ми грали в гурті просто як товариші, але з часом я зрозумів, що разом з нею мені не так бридко залишатись із собою. З нею я не жалюгідгний бомж. З нею... ми двоє бомжів, яким трішки легше.

- Щось сталось? - почувся її голос, прокинулась.

- Трішки нервую через альбом.

- Як і завжди. Ми завжди нервуємо під час роботи над матеріалом, а потім... потім виходить черговий провал і стає байдуже. Це нормально.

Я помотав головою.

- Цього разу повинно бути інакше.

Під стіною стояв іржавий мотоцикл МТ без коліс, накритий порваним пальтом моєї матері. Коли вона була жива, я щодня обіцяв їй, що стану зіркою і всі ми заживемо щасливо. Цього не сталось. Похорони забрали тоді останні мої гроші, змусивши переїхати мене з дому на вулицю. До появи цього гаража я часто спав на траві, в підвалах та на смітниках.

- Окрім цього альбому у нас нічого більше немає, - сказав я. - Він повинен все змінити.

- Тоді тобі треба постаратись, - відвернулась Лєна та продовжила спати.

Цієї ночі вона була спокійнішою, ніж зазвичай. Те, що вона тоді сказала в барі дійшло до мене. Я буду вірним собі, не зважаючи ні на що, але цей альбом... він має стати реальним шедевром. Без скидок, без поблажок.

Зранку я одразу побіг в музичний магазин. Дорогою викурив дві пачки цигарок, запив банкою "Чернігівського". Це дозволило розуму увійти в робочий режим. Мені потрібно дещо оновити обладнання, поки я не пропив останні бабки.

В салоні мене зустрів рослий повнуватий чолов'яга у синьому береті. Випучені очі дулись, спостерігаючи за мною. Він жував солонину та чекав моїх слів. Сам мовчав, хоч і на бейджові було написано "Консультант".

- Кхм... - почав я, - мені потрібна звукова карта "Don Pedro: Stalin Eater Series". Два матричних нагрівачна для конденсаторів. Перехідник "Dolby Digital Turbo" до мотоблока та чотири листи акустичного поролону.

Той відповів не одразу. Коловся в мене своїм зневажливим поглядом. Він знав, що я лох-невдаха, який в свої тридцять з гаком витрачає свій час на безглузду нікому не потрібну панкуху. Я був ходячим плакатом, який одним своїм виглядом міг змушувати людей кидати музичні інструменти та йти працювати на заводи.

- Добре, ще щось? - посміхнувся консультант.

- Ох, так. Мені потрібна нова гітара. Ось та червона "Yamaha" мені подобається.

Все, останні гроші витрачені. Шляху назад немає. Із сьогоднішнього дня цей альбом перестане бути таким недосяжним. Я спущу його вниз і поставлю на коліна власноруч.