Розділ 2

Що ж, коли угорські металюги із гурту "Drawn Cockbuster" відіграли сорок шість пісень, їх нарешті пов'язав міжнародний спецназ. Це було прекрасно, вони навіть не планували зупинятись. Грали до останнього, поки їх не запакують.

Струни на гітарах рвались, барабани розбивались, голоси хрипли, але пісні не припинялися ні на мить. Це була абсолютна відданість мистецтву, але ціна за неї - довічне ув'язнення в сирій європейській камері без світла та музики. Безглузді уроки толерантності о восьмій годині ранку та групова терапія, наче вони якісь ідіоти. Міжнародне право ніколи не зрозуміє митця.

А потім зіграли ми. Просто зіграли. Це був типовий провал, які ми спостерігали всі роки своєї музичної кар'єри. Була пара в'ялих мошпітів, але вони закінчились швидше, ніж я перевів прокурений подих. Хтось сказав би, що це ганьба. Я називаю це рутиною. Нудна поразка з присмаком перегару.

- Нічого, може колись... - зітхнув Льова, проводячи мене до виходу з клубу.

- Може... - спокійно додав я.

Мені було все одно, що нічого не вийшло. Пісня "Свинцева яловичина" була зіграна непогано. На "Торкніться мене, підлі суки" ми трішки збились з темпу, але це і так ніхто не помітив. Краще всього пішла "Гори в пеклі, кіт Леопольд", мої пальці ввійшли в ритм, а голос лише чотири рази зірвався. Так що... це можна назвати успіхом, принаймні, з художньої точки зору.

Тепер треба нам усім якось доїхати додому. Остання маршрутка пройшла ще півтори години тому. Вулиці пусті, нікого на автостоп не зупиниш. Іноді, звичайно, пролітали Ґелендвагени дітей кримінальних авторитетів, але ці люди нас скоріше в посадці розстріляють, ніж допоможуть. Довелось йти через Старий Міст на Фрунзенський пішки. Три години виснажливої ходьби з інструментами на плечах. Боляче, трішки сумно, але не прикро. Це також частина рутини.

Гаражний кооператив, де ми жили, коштував дешевше номера в хостелі. У кожного був свій гараж. Отримали їх даром, сім'я автомобілістів померла в ДТП, а муніціипальники хотіли знести всі їхні гаражі. Домовились, як і завжди, - я заніс начальнику три пляшки коньяка та подарунковий сертифікат на придбання робочих чоботів. Скромний був чоловік, добрий, мало таких нині залишилось. Всі гилять неадекватні ціни за добро, не по-людськи це якось.

Всю ніч я проспав наче прибитий стелею. Руки гуділи, пальці кровоточили від зазубрених струн. Кожна невдала октава тепер залишилась почервонінням на моєму горлі. Це все те, на що я заслужив.

Але насправді, попри весь драматизм, тут не було нічого поганого. Ми готували новий альбом. І він мав змінити все. Ця ідея прийшла мені в голову в дощовий четвер. Тоді ще вулиці смерділи сажею та сіном. "Поклик Правди" - це має бути наш Magnum Opus, наша сповідь та наша чесна відповідь на весь біль життя. Я написав вже двісті тридцять чорновиків пісень і всі викинув у смітник. Це все не те. Мені потрібен ідеальний звук, чесні рядки, самий чистий рок-н-ролл.

Студію ми знімали в промзоні, на околиці міста. Комора три на три метри в задній частині старої взуттєвої фабрики. Колись давно тут працювали масони та інші мануфактурщики, але з відходом монархії, все це стало лише безглуздим спогадом. Хоча мені це подобалось. Такий контекст давав нашому приміщенню унікальну атмосферу містицизму.

- Давайте я зараз вальну пару дублів свого куплету, - сказав Льова, встаючи біля побитого мікрофона "Yakuza".

Ми змазали мембрану вазиліном, щоб подавити ехо. Стійка була зроблена з дерев'яної швабри, я притиснув її шлакоблоком, щоб не хиталась.

- Тільки обережно, - сказав я, - мені потрібні високі ноти, але не тягни свій тугий фальцет. В тебе від нього слина вилітає і ти починаєш кашляти.

- Зроблю все красиво.

Перед записом Льова завжди вдягав презерватив. Вірив, що гума, яка стискає геніталії, підіймає його лібідо та додає драйву в голос. Пісня "Плач старої шльондри" пішла в запис. Це була рок-балада на двадцять дві хвилини з гітарним соло, яке займає половину трека.

Я готовий був до всього. Альбом має бути створений!