Розділ 1

Якщо довго старатись робити щось одне, це ще не гарантує успіху. Зусилля - це лотерейний білет залитий застояним пивом. Може там і є винагорода, але ті, хто його надрукував не хочуть, щоб ти її отримав.

Я потушив недопалок в стіну та отримав свіжу шаурму, стоячи біля прилавка "Doner Killer" на правому березі. Дніпро в таку пору особливо холодне. Вітром вже добряче роздряпало мою стару вітровку "Led Zeppelin". Навіть якщо вона порветься, я її ніколи не викину. Це були топові музиканти, не те, що сучасні лохи з автотюном.

- Здається сир якийсь прогорклий, - сказав мій друг, басист Льова.

- Кажуть, італійський, - згадав я. - Чорний Мусолінус - вроді так він називається. На смак як спадщина фашизму.

Ми вийшли перекурити перед черговою репетицією. Сьогодні концерт в смердючому клубі в підвалі. Наш гурт буде на розігріві якихось лисих блек-металістів з Угорщини. Кажуть, вони влаштували гастролі одразу після втечі з тюрми. Вирішили трішки поспівати, поки їх не наздогнав інтерпол. Таких музикантів я поважаю. Це справжній хардкор.

Наш гурт також колись таким має стати. Не дарма ми за п'ятнадцять років записали вісім альбомів. Так, жоден не стрільнув, живемо ми в гаражах, але це тимчасово, я сподіваюсь. Можливо цього разу мій "лотерейний білет" спрацює. Хрін його знає. Не дуже в це вірю, але коли вип'ю чарку "Хортиці", то віра моя зростає.

- Ходімо, - доїв шаурму Льова, - наші вже зачекались.

- Ага... - кивнув я.

"Компульсивні Суки Inc. & Brutal Svaston" - так я назвав нас ще коли закінчив десятий клас. Авжеж... за п'ятнадцять років назва вже не здається такою крутою, але я вірний своєму вибору. Це дуже важлива риса харакетру. Мені мама вічно казала:"Олеже, ну ти й дебіл, вже всі мізки прокурив". Я просто робив міцну тягу "Ватри" та йшов у четвертий клас. Я тоді не кинув цигарки і зараз не кину. Бо вони - це і є я.

Зал, де ми мали виступати виглядав як заляпаний нафталіном свинарник. На стінах висіли покришки від камаза та штори із парусини. Акустика тут непогана, але іноді дзвенить дивна вібрація з відголосками лозунгів "Партії регіонів". Я гадаю, це через структуру цегли, яка лягла в цей фундамент. Донецький цемент навіть тут про себе нагадував.

Сьогодні я буду грати на гітарі з десятьма струнами. Прикрутив на три шурупа додатковий гриф до класичної радянської семиструнки. Ззаду вмонтував в деку підсилювач на оптоволокні і набив пінопласту для стабілізації тону.

Наш ударник - Ієронім Кандагар випив сьогодні літр горілки, але так навіть краще. Руки будуть тремтіти так сильно, що він доб'є в соляку до 350 BPM. Це крутий мужик, я поважаю його. Реальний панк старої школи. Не кожен в дев'яносто шість років буде грати з молодняком. Кажуть, він вчився в школі з Фіделем Кастро.

- Як настрій? Вже роздуплився? - спитала наша клавішниця Лєна.

Гарна дівка. Випускниця філармонії, циганка, сиділа на амфітаміні більше десяти років, що зробило її вилиці гострими та вираженими. Ми всі її цінували за здатність створити мелодію з чого завгодно. Будь-що в її руках ставало інструментом.

- Та не дуже, - відповів я. - Голова все ще рветься від вчорашнього кальвадоса.

Я повісив вітровку на заколочений в стіну цвях. Потрібно зробити більш сценічний образ. Натягнув безрукаву джинсовку та зробив ін'єкцію ботоксу в брови, щоб зробити грізніше обличчя. Потім прийняв чотири пігулки Аспірину, камінчик гудрону і запив усе це чашкою козячого молока. Тепер я був готовий.

Підійшов до Льови. Цей хлопчина мав складний характер. Молодість він провів у сирійському полоні, коли заробляв гроші найманцем на боці НАТО. Втратив праву стопу, замість неї тримав червону цеглину, обліплену ватою. Він ховав всередині біль, але той завжди виглядав назовні в самих неочікуваних місцях.

- Думаєш, ми порвемо публіку? - спитав Льова.

- Обов'язково, - збрехав я, взявшись за гітару.