стагнація

червоні стрічки на моїх зап'ястях,
шиї
стікають 
додолу вище коліна,
тікають
в каналізацію
калиновим 
намистом.
хочеться вичистити 
себе зсередини,
вирвати усе грішне
з коренем.
вкотре 
почуття провини
кидається з піною у рота,
шарудить під ліжком,
пхає свого носа
куди не треба.

трійця темно синіх галактик
на лівому плечі -
твоє тавро.
мене розписали акварелями,
хоч я й не давав на це добро,
бо не мав потреби.

розірвані нутрощі,
над якими не чаклували
гаубиці чи міномети -
парадокс
взаємодії
між екзопланетами
людської душі і тіла.

розбещена і зотліла -
чи цього я хотіла?

хижі звірі
роззявили пащі,
пліткують,
що я ледаща,
що продалася ні за що,
прикривають один одного
лакмусовими папірцями,
брехливими обіцянками,
розбивають об мої лікті 
склянку за склянкою,
прицільно влучаючи у потрібну ділянку,

червоні атласні стрічки
зав'язують вузлами 
з моїх п'ят 
до потилиці,
готують для мене милиці
або шибеницю,
роками 
не даючи поглянути
бодай через вічко 
на вічне,
опускаючи в липкий бітум 
під гімни трембіти,
прибиваючи до стелі
мене догори ногами,
на обличчя вдягаючи маски
з вишкіреними зубами,
називаючи всі суб'єкти 
невластивими їм іменами.

плями
циноброві
на чистій підлозі
ведуть до ґанку,
марають фіранку,
суплять брови,
стаючи наслідком
щоденного армагедону,
який взагалі не мав права бути,
і донині лишається непочутим
з причини:
"як шкода, що всім пoxyй".

залишилось зовсім трохи,
щоб вийти з в'язниці 
ретравматизації,
та більма стрічок 
закрили мене
у стагнації.