пісні нової епохи
інстинктивне
загнаний у глухий кут звір
тремтить.
лабіринтом подій
виють протяги.
він не встигає на останній потяг,
переходить дорогу на червоний,
цілиться сам собі у голову.
його шерсть стає дибом від холоду.
очі вирячив від страху і голоду.
втискається в стіну,
мружиться від занадто яскравого світла,
із судин своїх плете павутиння.
перелякана тварина
стоїть першою в черзі
на премію Дарвіна.
не задумується про те,
чи охайно вона одягнена.
бачить переслідувачів
у кожному перехожому.
вона - оголений дріт
нервових клітин,
що не піддаються відновленню.
подумки ховає себе
під "Патетичну сонату" Бетховена,
розгублена, роздратована,
не відчуває різниці
між простим повідомленням
і ворожим дроном.
ненавидить себе
за те, що просто є,
ділить горе навпіл
уздовж і впоперек,
зриває поперек,
тягнучи на спині
усю аритмічну
рутину
нерозуміння себе.
складає математичну формулу,
аби розірвати порочне коло,
яке давно вже змінило форму
на знак нескінченності.
звір озирається
направо, наліво,
не бачить виходу,
хоча двері,
що ведуть назовні,
у нього за спиною.
Відредаговано: 13.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
