повороти

я досі пам'ятаю дорогу до позицій. тих, що вже не наші. ні, краще так не казати. забути. тут наліво, направо, напіввипаленою посадкою, далі попід хатами (проте від них лишилося одне слово, метафора). головне перебігти поле. там точно понакидали нових "подаруночків". ще пару кварталів. колись ця пастельно рожева будівля була цілою. вона запам'яталася мені своїм сентиментальним наповненням. певно, тут жила родина з дитиною. покидаючи рідне гніздечко, вони залишили усе - одяг, їжу.. а можливо й не зовсім тікали.. тепер на її місці - самотня обвуглена стіна. направо. наліво. там обережно. розтяжка. цю дорогу постійно контролюють дрони. а ось за тим сараєм росла найсмачніша у світі полуниця зі смаком дитинства і щастя. до кількох десятків кіл шліфовки артилерією... ще квартал. пульс під 200. вже не страшно. під ось цим кущем - дві монки. перечекаємо ФПВ за стіною. інших укриттів нема. не помітила. плюс один поворот. давним-давно тут був стаб-пункт. розплющ очі. де ти? приход? близько? всі цілі? то був пристрілочний граду. шум у вухах. падаєш, закриваєш шию руками. засипає землею. наліво-направо, направо-наліво... які чарівні романтичні квіти посеред випаленого поля - незламна лаванда. і звідки вона тут? завмираю на мить. надто прекрасно, аби бути правдою. світанок. направо-наліво, наліво-направо...
досі пам'ятаю дорогу на позиції. хоч я вже не там, але наче й не тут. застряг десь між простором й часом. на межі. на кордоні свідомого і під. направо-наліво-наліво-направо... краще б забути.