пісні нової епохи

але

хочу забути все, що було між нами хорошого,
як страшний сон,
щоб ніколи більше мені не тягнуло в грудях додолу,
комом
у горлі.
скинути спогади
з плечей,
як найважчий груз
200,
в яких загруз
до третіх півнів,
до чортиків,
до судом
на кінчиках пальців...
але не можу.
утикаюся поглядом
у пустоту,
зариваюся носом у тишу,
все, що від тебе залишилося, -
ефемерний образ,
порцеляново крихкий,
синьополум'яний,
борознить далекі світи,
космічний вакуум,
здіймаючись вище хмар,
шахедів і надзвукових ракет,
розрізаючи галактичний пил
на тонкі пластини,
мов лезом,
своїми крилами,
накладаючи турнікет
на проколоті,
як повітряна куля
(чи шина),
магістральні судини
моєї душі,
що рахує
секунди,
хвилини,
години,
дні
з того моменту,
як все зупинилося
просто посеред такту,
не дочекавшись антракту.

хочу забути
сингулярність тієї ночі,
синхронізацію поглядів,
виколоти правді очі,
аби в них дивитися
не було так нестерпно боляче,
вийняти усвідомлення,
поставити на полицю
старої радянської шафи,
ніколи більше не відкривати
ту скриню Пандори
з етикеткою "кохання",
що несе лише біль
і розчарування.

хочу...
але не можу.

Emisveppy

Подобається

#676 в Різне
#116 в Поезія

У тексті є: війна, сучасна українська поезія, травми

Відредаговано: 13.10.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись