пісні нової епохи

плітковиння

я - свій власний антигерой,
антидот від мрій,
невідоме
сузір'я,
феномен
астрономії,
гастрономічний
екстаз
для хижаків,
пантоміма
запеклих ворогів,
обскубане пір'я
розстріляних янголів.
терпнуть спогади
мурахами
під моєю шкірою.
розтаю пінкою
на ранковій хвилі
електромагнітній,
розтягнутій обертонами,
розтяжкою під ногами,
суворою доганою,
холодною кавою.

я - образ,
написаний чужими словами,
фантом,
лиш ілюзія правди,
сон
на спостережному пункті -
пропущена варта,
свист чайника
із обдертої кухні
старої хрущовки,
реп'ях,
що причепивсь до тільки-но купленої кофти
в секонді на вагу,
мала секунда
посеред класичної фуги,
ріже вухо
і кроїть серце
"великим експертам",
кіт, вигнаний з дому за подерті
шпалери,
зачарований ліс,
в якому танцюють лезгинку химери,
пролітаючий повз астероїд,
поцяткований патерами,
книга загиблого воїна,
надрукована волонтерами,
ліфт, що не їде ні вниз,
ані вгору,
з перекрученим у макраме
центральним дротом,
грудки землі, зрошені кров'ю і потом,
напівсолодке вино,
пролите на скатертину,
бридке на дотик,
сонях
посеред Антарктиди,
загноблений свідок
життя в Атлантиді
чи на дні Тихого океану.
кава - холодна.
сувора
догана.
глибока
уламкова
рана.

я - примара,
якої не бу‌ло
й не буде ніколи,
не досліджена патологія
магнітного поля
надмасивних чорних дір
у білій стіні.
я -
лиш потворне породження
злих язиків.

Emisveppy

Подобається

#689 в Різне
#118 в Поезія

У тексті є: війна, сучасна українська поезія, травми

Відредаговано: 13.10.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись