спаплюжені лозунги

всі кричать так пафосно і нарочито:
"героям слава!",
не розуміючи сенсу цих слів
і яка в них підстава
на право бути.
а потім виганяєте ветеранів без ніг з маршрутки,
називаючи їх бомжами,
кидаєте лицемірні погляди
на тих,
хто життя віддав би
аби ви могли просто дихати 
ци -
вільно.

ви пробували 
подивитися в очі 
справжнім героям?
які повернулись 
фізично,
але духовно,
морально,
етично
(хоча яка може бути етика на війні?)
все ще там?
пліч-о-пліч
із побратимами.
кожного дня читають новини.
плачуть, дивлячись на діпстейт,
пережовуючи
замість сніданку 
хейт,
не заслужений 
(не)рівним рахунком 
нічим.

пробували подивитись в ці очі?
пусті.
в них немає 
ані життя,
ані іскри буття,
вони повернулися 
метафорично,
справді ж загинули
після першого прильоту,
контузії,
конфузу 
на виході
під мінометами,
градом,
касетами,
кулеметними
чергами
(або в магазин
за хлібом).
очі опущені.
очі,
яким соромно 
за те, що вижили.

ви кричите так пафосно 
і агресивно:
"героям слава!",
маніпулятивно 
вкладаючи в це
свої засади,
провали 
в пам'яті виправдовуючи
не дофаміновою ямою,
в яку пірнаєте самі,
немов Діоген у бочку,
залипаючи годинами в одну точку
під назвою "пропаганда", -
акубаротравмою,
не уявляючи навіть -
як це,
коли вимикають свідомість
ФПВ-дроном у голову
назавжди.

ви пробували подивитися в очі ветеранові?
чи так і продовжите галасувати,
плюючи на чужі рани?