я викладаю уламки щастя
мозаїкою,
битим склом.
так хочу його повернути,
перевернувши світ
догори дном...
я посміхаюсь крізь сльози і кров,
загрібаючи бруд доріг,
і продовжую пісню свою,
розсипаючи
самотності лід
по стаканах:
собі й собі.
більше нікого.
мовчи.
про те як хуйово.
просто скажи "4.5.0"
і зроби глибокий вдих.
нема сенсу ридати за тими,
кого перевів
Харон
на ту сторону річки
Вовчої
чи Смородинки
в один бік.
рік.
три роки війна,
і рік я в ній.
очі замилив пісок,
вий підвалів і гній.
ми починали свій марш
єдиним кроком,
а тепер я лишився
над прірвою
покинутим богом,
що не може створити нічого.
море солоне,
море хвилюється раз,
і два, і три...
ти говорив, що будеш щасливим, попри все?
тепер повтори.
пальці з'їдає тремор,
свідомість - туман.
все, що було відомим -
просто пастка,
капкан
для змучених душ.
сонце сідає знову
за обрій подій.
караваном грядуть
образи минулих днів,
скручують у баранку
запалений розум,
руки за спину.
потік деструктивних думок
задихається щохвилини
у власному карнавалі
тіней
забутих предків.
як би не було гірко -
мусиш іти.
просто натисни кнопку і відзвітуй :"4.5.0".
я викладаю з уламків минулого
новий бестселер кіно.
Відредаговано: 13.10.2025