пісні нової епохи
між трьома соснами
пісок під бронежилетом,
у вухах - дзвін,-
не церковний -
оглушений.
руки тремтять,
пальцями вниз
червона цівка
атласною стрічкою
по побитих порічках
вздовж натоптаних стежок,
покритих кіптявою.
і мені знову п'ять.
ось знайома сільська дорога,
тільки вітер гуде
під шоломом
голодним вовком,
і рідне віконце
набряклим осліпленим оком
змішалось з уламками пилу -
ми вийшли із тилу.
налякані совенята,
яких не вчили
пір'ям стріляти,
але довелося патронами.
хочеться Додому,
та загубився
в космічному еквіваленті
збитий радар,
і тепер куди йти -
невідомо -
тільки вперед?
щоби голову скласти
на мінливої долі
колючий вівтар?
або рудим слідом
чистотілу на сході
в алогічній природі
косих аксіом?
та чи є в цьому шарм
серпневого ранку,
коли до сніданку
на ґанку
роса,
і заплетена туго
зорепадів коса,
босоніж
тою сільською стежиною,
де казка шепоче в кущах ожини
так ніжно, лагідно й тихо,
розганяючи лихо
не зенітними чергами
в утробу сторожа-пса,
що закрив чорним міхом своїм
небеса,
а крилами хамелеона-метелика
на зорі.
не бреши ні собі, ні мені,
не питай,
не пиши,
не дзвони.
може згинемо у цій війні,
а як пройдемо -
що тепер?
і можливо знову тоді
босі бігтимемо по траві,
збиратимемо скляні кульки роси
і застиглих сліз випаленої пустоти.
Відредаговано: 11.12.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
