як ти?

не питайте в мене,

як справи,

і де я блукаю, -

сенс життя,

безнадійно закопаний в надрах буття,

мов наркоман закладку у лісі,

диригент - скрипаля, 

що сфальшивив,

спокій у пульсі за 200,

шукаю

в судомах трясучимись руками,

розгрібаючи хмари грудками,

аби хрустким притрусити снігом

спаплюжене роками

втомлене тіло.

чи цього ми хотіли?

щоби привиди й мавки на нас дивилися,

як на своїх братів і сестер,

моє місто раніше дихало,

але що тепер?

стіни сірі, обшарпані, биті,

у плямах від кави і копоті.

мої пальці роз'їло 

розпечене золото.

зіниці виклювали голодні ворони.

воронки за вікном -

чорні борозни,

вони все ридають,

благаючи "зупинися!".

тихими кроками час наступає на горло.

гребінці підіймають півні

цукрові

нарочито гордо,

флюгерами повертаючись 

за вітром змін,

що несе у потоці чашу страждань

до саду,

яким блукає

божий син

і просить милості,

та її не буде,

як не проси.

моя сліпота на бенкеті серед чуми-

найвишуканіше блюдо.

на вічній війні не даючи скону

нагнути додолу,

прогинаюся,

мов старий паркет,

мріючи лиш про одне -

повернутись додому...

розбуди мене, 

я втомився битись 

об потрощені мрії й надії.

нескінченна безжалісна втома

сковує ланцюгами

від Лук'янівки до Подолу

по трамвайних коліях.

я на них затанцюю 

останній вальс агонії,

щоби знову прийти до тями

у путах псевдореальності...

і палати, горіти, згортати,

кидаючись в крайності...

чорно-білий ескіз

по старих знімках мертвого літа.

я латаю тебе, 

залишаючись біля розбитого корита.

брешу самому собі поза очі,

замикаючи під замок всі самотні ночі

без сну.

невже знов не засну?

розбуди мене, будь ласка,

коли все скінчиться.

прагну лиш одного -

ковток живої водиці,

щоб відчути,

як воно там, за межами болю?

вічно п'яний від божевілля

без алкоголю.

розбуди мене,

скажи, що війна позаду.

що ми вийшли із неї,

перегравши фатум 

у дурня

на картах таро

і змогли нарешті 

із пам'яті зтерти

ганебне тавро.

дай ковтнути повітря, прошу,

хоча б на коротку мить...

квазари шепочуть іноді

надто спокусливо:

"ну ж бо, 

худчіш

озирнись"