Destination

тривога.

чи то повітряна,

чи то внутрішня,

пропалює зіниці,

відхаркуючи пережовані нутрощі,

переплутавши синій з червоним дроти,

рай і пекло,

матеріальним з ментальним світи.

тобі не пройти.

іноді хочеться

очі заплющити міцно-міцно,

як той еспрессо

з кав'ярні за кутом,

і навмисно 

скривавленим бинтом

перев'язати туго -

щоб без прелюдій одразу до фуги.

хочеться вірити в людство,

побачити, як світ зміниться,

потонути у солодких

п'янких ілюзіях...

нісенітниця.

та, розплющуючи повіки,

знову і знову

натикаюся на той самий порок остову:

ти в лабіринті, замкнуте коло,

з якого немає виходу.

сили закінчуються з останнім видихом,

опускаючи завісу втоми.

перетворилися на акварельні пейзажі

суцільні гематоми.

суспільство зтрухлявіло,

суспільство спльовує гній,

перероджуючи його у нові 

страждання та біль.

така суть людини,

на жаль,

непорушна та єдина.

за поодинокими виключеннями

нашпиговані брехнею міми 

слідкують невпинно й старанно.

не дивно, якщо усвідомив це надто рано.

буває після пробудження 

кожне слово - як сіль на рану

глибоко багряну.

тонути в лайні,

захлинаючись,

не кожному до смаку,

проте більшість це акцептує 

без жодного проти -

референдуми без народу,

що набрав каміння до рота

і обрав огидну й бридку 

безодню калюжу розпусти,

що стала болотом,

забувши, 

що мали вибір колись -

тепер тільки стій і молись

на свою ікону стилю,

разом з іншими "святими"

благодійниками й чарівниками,

які злочин змивають плітками

й червоним вином.

destination i still don't know.