сапфірові соняхи,
відобразившись у блакиті загиблого неба,
стануть чорно-білими.
стогони труб заводу розбитого
флейтою відгукнуться
в судинах
кістлявих пальців,
відбиваючись луною
від стінок дренажних у череві,
на старому скляному дереві
вибито дулом гвинтівки:
«реанімація обгорілої плівки».
ставлячи собі питання «навіщо?»,
не можу знайти жодної відповіді -
erst stirbst du,
doch dann lebst du weiter -
aber warum? -
повертаюсь до мрії -
не літака,
а сподівань,
замурованих у асфальті.
ваші радіо-марафони -
жваві й веселі,
моя ж веселка,
напившись горілки,
повісилась попід люстрою
совкової дряхлої оселі -
не більш натхненної,
ніж мої думки -
хворі і перверсивні -
деградація свідомості
через призму регресу інтелекту
суцільно деструктивна.
повертаючись
з того світу знову -
приходжу wieder und wieder
до прогнивших основ
псевдоістини,
виблюваних розпеченим мозком
в мозаїчній психопатії
нестерпно однакового ритму
простих й до тремтіння банальних
обсессивних алгоритмів.
я у пастці.
в закритій коробці,
як кіт Шредінгера -
не живий і не мертвий
на момент точки відправлення
і прибуття.
замкнений у важкі чавунні
кайдани відчуженого буття.
я - поламана лялька,
до якої не вистачає детальки.
Відредаговано: 13.10.2025