пісні нової епохи
вирій поліхордів
мені дуже боляче...
боляче до нестями,
віриш?
що до цієї
крапки у часі
ми дійшли не разом,
а розрізненими
пуантилістичними
їдкими поліхордами
в агонії згасаючої весни,
у відлунні днів,
давно присипаних
розслоєним грунтом,
безбарвною гардиною на шиї
гнучкої конструкції
буслів
понад криницею -
зневодненою
і грубою.
я не в силах впоратись -
думки
оскаженілою зграєю
клюють зіниці -
я їх до неба здіймаю
і бачу обличчя твоє
закатоване й зморене.
твій спокій священний
не відспівав священник -
лише свист безпілотників
над макітрами
богобоязних
пенсіонерів.
ми - як місіонери,
тільки на інших обертах
то unter -
то ober,
але завжди
на своїй колії.
мені дуже боляче,
що ти не побачив,
як проросли паростки
божевільної свободи
через серце моє
глибоким корінням,
що очі мої
горять віднині
залякано, але вільно.
пути катів
у пучинах тонуть.
і я закохуюся у цей біль -
нестерпний і терпкий,
як варення з соснових шишок -
липке і мляве,
як сутінки
в соль-мінорі
на трагікомічній кульмінації
оберненого тритону
на сім сходинок вище
автентичного камертону...
мені було боляче,
наче в самому пеклі,
але цей палаючий біль
запеклий -
зотлів
до золи,
як гніт тендітної
воскової свічки
за твій упокій.
згадую з гіркою посмішкою
розмову цілу ніч поспіль...
опіки все ще тліють...
Відредаговано: 11.12.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
