слід, що залишив ти по собі -
обгорілі стіни.
"Тебе більше немає" -
повторюючи знову і знову,
ніяк не можу повірити...
не зрозуміти мені,
черв'якові підземному,
як ти опинився у вогні,
а я – на дні.
згадую, як разом
опівночі Нового Року
запалювали свічки,
посміхалися шалено,
а ти, ніби дивлячись у воду,
благав Богів цього світу
душі дати свободу
і тебе більше нема.
ми не зустрінемось на світанку,
не вдихнемо рідкого повітря
з-поза ранку...
феєрверків розриви
нагадають лиш про ракети,
що забрали вікна твої і двері,
підписавши анкету,
що анулює биття твого серця
на цій планеті.
ти задихнувся в горобиновому дробі полум'я,
проковтнувши мої думки.
я на стіні напишу "облиште мене",
закреслю і вставлю твоє ім'я.
але все це не матиме сенсу більшого
за крик у оскаженілому натовпі
опричників,
де всім байдуже на моє розбите обличчя
і божевільний біль,
що перекрутив навиворіт
всі лунки колишніх міст
і мостів.
я хотів спитати у птаха
що повз спустошені душі летів,
де згубився цей світ?
та у відповідь -
лиш скрип стареньких воріт
та тихий голос:
"хочеш додому?"
Відредаговано: 11.12.2024