Ділу було так...

В очах дитячих немає місця горю.

В дітей батьків не відбирайте.

Видихнув життя один на болі бою,

Другий в Європі гастарбайтер.

За те, щоб внуки їхні посміхались

Діди відважно проливали кров.

В умовах нелюдських людьми зістались,

А ми за що воюєм з вами знов?

Діти – це Україна

З ними росте надія.

Дітям – всі наші мрії

Дітям – весь світ

Невже немає й каплі жалю,

Невже сльоза не скотиться у вас?

Коли ви бачите як донька обіймає,

Ридає вслід бійцю що йде за нас.

І буде кожен день дивитись на дорогу

В сліпій надії що повернеться назад,

Що на руках своїх її внесе до дому

І довго-довго буде обіймать…

А скільки вже таких хто злетів  в вирій,

Хто серед ангелів тепер і не повернеться назад

Не скаже – «я люблю тебе», своїх дитині.

Не зможе зовсім вже нічого їй сказать…

Нема того, на що нема волі божої

Крізь плач молитв не чуть, хто поможе нам?

Очі в небо в нас, живемо надією

Ми всі діти твої, Господи, в тебе віримо.

Кожен день – війна зі смертю

За право жити й буть.

Час летить  дорога не легка.

Життя – це дар його даремно

Тратять та псують,

Залишив скарб що піде з молотка.

Добро та зло майже пліч о пліч

Між ними тонка нить.

Нитка ця і є людське життя.

Коли є той хто йде на поміч

В саму трудну мить -

Люби його і будь з ним до кінця.

Кохання чи смерть,

Світло чи тьма -

Вічна війна на землі.

В ній ангел зі злом

За наше життя

З лязгом схрестили мечі.

На чию сторону стать

Кому душу віддать?

Зі тьмою чи світлом іти?

Кого полюбить

Кому серце відкрить -

Все це вирішуєм ми.

На стику епох зіткнулись

Людяність та злість,

Жага війни розпалює серця.

Правду саваном накрили,

Зло набирає міць,

Йдуть легіони вісники кінця.

Кохання чи смерть,

Світло чи тьма -

Вічна війна на землі.

В ній ангел зі злом

За наше життя

З лязгом схрестили мечі.

На чию сторону стать

Кому душу віддать?

Зі тьмою чи світлом іти?

Кого полюбить

Кому серце відкрить -

Все це вирішуєм ми.

Жадність влади не здобуде

В серці що кохає.

Брехні і зради також тут нема

Незна неволі той хто любить

І підлим не буває.

Той зна – життя дається не дарма.

рано вранці в полі роси

ледве видно сонця край

почалися вже покоси

йдуть комбайни з краю в край

хлібороб — це горде слово

його важко заслужить

вік прожить без вихідного

рідну землю полюбить

вкласти душу в свою справу

все робити в певний строк

побороти всі прегради

які підло ставить рок

хай пророчуть неврожай

всі прикмети нам — нехай.

За холодною весною

прийде літо із жарою

дощ не піде в певну мить

зерно пріє, лан горить

і шкідник напав не в час

все в природі проти нас.

Це мистецтво — хліб ростити

це не тільки тяжкий труд

скільки тут всього зробити

не всі знають і поймуть

наша праця дана Богом

доля нас не вибера

перший промінь — ми зпорогу

без перерви до пізна

ми поможем у біді

дамо крила ми меті

не відмовимо нікому

до кого горе йшло до дому

і не треба нам похвал

добре серце Бог нам дав

і вся праця наша стала

в поміч добрих  Божих справ

ми памятаєм перший наш урок

коли малі взяли букварь у руки

де букви А написаний зразок

здавася нам тяжким і недоступним

оцінки перші, яких ми досягли -

найголовніші в світі результати

ніде в житті так не тремтіли ми

коли до дошки йшли відповідати

всю вдячність вам — не виразить словами

уклін — найнижчий до землі

за всі знання, що ви передавали

найкращі наші вчителі

знайомий в школі кожний закуток

і не бува того, хто не хотів вернутись

хто не хотів би знову бігти на урок

або в турнірі знань прийняти участь..

нема таких — хто б не вклонився вам

учителі, які всьому навчили

які були нам в школі зкамість мам

яких не менше мам ми полюбили.

всю вдячність вам — не виразить словами

уклін — найнижчий до землі

за всі знання, що ви передавали

найкращі наші вчителі

ми полюбили вас за перші кроки

які зробили ми спираючись на вас

за вашу ласку і душевний спокій

за всю любов, що ви лили на нас

за те, що прийняли нас ще дітьми

і показали світ і дали волю хисту

а повернули вже дорослими людьми

і плати не взяли і совість у вас чиста.

всю вдячність вам — не виразить словами

уклін — найнижчий до землі

за всі знання, що ви передавали

найкращі наші вчителі