*

- Еріку, бабуся сказала, що ти вже місяць з нею не говорив. В тебе є совість? Хіба ти не розумієш, як її там самотньо і сумно?

Повнувата, але красива блондинка, років 30 на вигляд (насправді — 45), в червоній сукні з квіточками з докором звернулася до свого 16-річного сина. Вона воліла б не починати за сніданком цієї розмови, але боялася протягом дня забути поговорити про це з Еріком. Кремезний красунчик з пухнастим білявим волоссям і синіми очима пив апельсиновий сік. Він поклав склянку на стіл і сказав з легкою насмішкою.

- Мам, а правда, що старих після смерті раніше просто закопували в землю, а не завантажували їхній мозок в комп’ютер? Уявляєш, наскільки би легше нам було, якби і зараз так?

- Не смій! Не говори дурниці! Вічно ти мене виводиш, а потім я не можу зосередитися на роботі! - закричала Аліса. Вона розізлилася. Але найбільше її злило те, що в глибині душі вона була згодна з Еріком.

- Мам, може, тобі краще пошукати легшу роботу? Твої моделі роботів якісь тупуваті завжди виходять. Ми з татом не будемо з тебе сміятися, - в голосі Еріка прозвучало щось людське.

- Це не тема для обговорень, - відрізала Аліса. - Поговориш ввечері з бабусею. Ніякі виправдовування від тебе чути не хочу.

***

В 6 вечора Ерік включив одночасно кілька роботів у вітальні і кухні, бо прибирання ось вже кілька років було його обов’язком. Мама пропадала то на роботі, то на вечірках, а тато з захопленням управляв кількома мортуусами, які під його керівництвом вивчали Юпітер. Їхня бабуся теж по-великому рахунку була мортуусом — розумом без тіла, що живе в мережі інтернет. Тільки батькові мортууси мали тіла — неймовірно міцні, досконалі і невразливі тіла роботів, яким по можливості надали вигляду людських. Хоча для живих людей це здавалося жахливим — стати роботом з мозком людини, однак мортууси дуже охоче відгукнулися на пропозицію уряду взяти участь в космічних дослідженнях, тож космічне агентство провело між ними конкурс. Серед тисяч добровольців вибрали найкращі розуми — колишніх вчених і винахідників. Ерікова бабуся за життя була звичайною медсестрою і її в цьому конкурсі нічого не світило.

Ерік надкусив яблуко і подумав, чи обов’язково стежити за роботами, чи зайнятися чимось іншим. Такої думки в нього б навіть не виникло, якби у них в домі були звичайні роботи. Але мама задля економії притягувала додому своїх невдалих дітищ, а ті функціонували не завжди добре. Один такий робот вкусив кота, інший був майже безневинний, але взяв за звичку ховати батькові речі.

Ерік врешті вирішив, що нічого страшного ці роботи не втнуть, бо минулого разу обійшлося без пригод, і пішов у свою кімнату. Там він включив комп’ютер - невеличкий девайс розміром з годинник, який він зазвичай і носив на руці, спроєктував екран на стіну, налаштував звук і почав нишпорити в інтернеті. Це було надзвичайно просто, адже завдячи спеціальному чіпові він завжди знаходився в ньому і тільки подумки давав команди. Знайшов в соцмережі сторінку бабусі і почав скролити. Там не було нічого цікавого, доки він не побачив пост, який змусив його скривитися.

“Мої чудові п’яті смертенини”, - написала бабуся і проілюструвала пост фото з вечірки в симуляції, на яких вона постала у віці 20 років, в ніжній бежевій сукні і осяйною посмішкою. Під постом була купа привітань, як від живих людей, так і мортуусів.

Ерік подумав, що це негарно з боку мортуусів і навіть огидно  писати такі слова і святкувати свою смерть. Що вони могли б не робити цього хоча би з поваги до живих.

Однак він все одно написав бабусі.

“Привіт, ба. Можеш поговорити? Скучив за тобою”, - набрав він повідомлення і відправив.

Він знав, що бабуся нічим не зайнята і відреагує швидко, але розумів, що бабусі приємно, що вони думають, ніби в неї є якісь справи.

Вже за п’ять хвилин він говорив з бабусею. Звичайно, бабуся не могла говорити. Вона спілкувалася за допомогою спеціальної програми, і інтонація в її голосі була не завжди доречною. Але всі вже звикли до цього.

- Привіт, дорогий! Як в тебе справи в школі?

- Та все нормально, ба. Ми проходили профорієнтацію минулого тижня, було цікаво.

Ерік подумав, що про те, що позавчора він цілувався з Євою — красивезною дивовижною брюнеткою, чиї батьки недавно переїхали з Марсу, краще не згадувати.

- Як круто. І ти вже вирішив, ким станеш? І ким? - зацікавилася бабуся.

- Ні, я ще точно не визначився. Я хочу бути астронавтом, але тато каже, що там конкурс великий при вступі...

- Можеш бути вченим, як тато, - відповіла бабуся.

Ерік подумав, що йому це не надто цікаво, і він волів би космос стирчанню на Землі, але не хотілося сперечатися, тому перевів тему.

- Бабцю, ти була на вечірці в симуляції. Розкажи, як це було?

- Шикарно. Я ніби знову була жива... Ну майже жива, знаєш, жахливо не відчувати запах чоловіка, з яким цілуєшся... Але коктейлі як справжні. І давно я не була такою молодою. Я там затусила з одним красунчиком... Він просто секс-символ. А потім я втекла, бо нащо мені зараз такі історії, коли я вже... мертва.

Ерік подумав, що бабуся говорить зовсім не як стара людина, а як його мама, або навіть Єва... Дивно.

Якби він був старшим і досвідченішим, він би знав, що душа людини насправді ж не старіє... Попри вік і зморшки, вона завжди юна і прагне такою залишатися.