Розділ 5

Байсаров вивів мене з ресторану і заштовхав у якусь кімнату. Ніхто з присутніх не звернув жодної уваги на сцену між нами.

Було марно кричати та вириватися. Усім було наплювати. У цей момент я особливо чітко зрозуміла: не важливо, в якій країні ми перебуваємо, в рідній чи в чужій, гроші мого колишнього чоловіка відіграють головну роль.

Він може купити все. Мовчання. Судові рішення. Ніхто йому і слова не скаже. Кожен думає тільки про свою особисту вигоду.

Емін зачинив двері, і ми знову залишилися наодинці.

Це якраз те, чого б я дуже хотіла уникнути.

– Пусти, – прошипіла. – Ти мені зараз руку зламаєш.

Він штовхнув мене в крісло, а сам узяв стілець і розвернув спинкою в мій бік, сів навпроти.

Я зробила рух, щоб піднятися.

– Куди? – моментально рявкнув Байсаров.

На нас явно чекала важка розмова.

Колишній чоловік у люті.

– У чому справа? – похмуро запитала я. – Чому ти мене переслідуєш?

– Питання тут ставлю я, – обірвав Емін.

Машинально озирнулася на всі боки.

Що це за місце?

Звідси теж відкривався ефектний вид на нічний Дубай. Масивний стіл посеред кімнати. Столи та стільці, кілька диванів.

Стиль оформлення як у ресторані. Виходить, це окремий зал? Для особливих клієнтів? Мабуть, так.

Двері замкнені. На поверсі напевно охоронці Еміна. Мені звідси тепер не вибратися. Доти, доки він сам не відпустить. А відпускати він не поспішав.

– Часто ви з подругою на полювання виходите? – похмуро поцікавився колишній чоловік, не зводив важкого погляду з мого обличчя.

– Що?

– Багато мужиків спіймали в цьому ресторані?

– Маячня, – поморщилася. – Що ти таке верзеш?

– А то я не знаю, заради чого продажні дівки на кшталт вас по елітних закладах тягаються.

– Ти свою Аврору змушуй тобі звітувати! – роздратовано кинула я. – Або хто там у тебе зараз? Не важливо. Але висловлювати мені будь-які претензії ти точно жодного права не маєш.

Байсаров розреготався, чим розлютив мене ще сильніше. Відповісти я йому більше нічого не встигла, бо від наступної його фрази мене буквально обдало холодом.

– Дитина де? – хрипло запитав колишній чоловік.

Я заледеніла зсередини.

Звідки він знає?! Стежив за мною? Зібрав досьє?

Наївна. Чому відразу не здогадалася? Треба було одразу ж кидати все і мчати разом із Тимуром у найближчий аеропорт. Ніяка нова робота мене не врятує. Байсаров свого не упустить.

Хоча... як далеко я втечу від нього?

Ці думки шаленим вихором пронеслися в моїй голові.

А Емін просто спостерігав за мною. Вбивав тривалим мовчанням. Моє серце калатало настільки сильно, що я задихалася.

– Дитина? – пробурмотіла глухо.

– Так, твоя дитина, – криво усміхнувся він. – Дивно, що ти її одразу в дитбудинок не здала. Тобі ж наплювати на цього шмаркача.

– Як ти смієш таке говорити?!

Заціпеніння змило диким спалахом гніву.

Я кинулася на Байсарова. Дуже хотіла видряпати йому очі, але чоловік легко і просто скрутив мене, уклав у залізні обійми.

Тепер я опинилася в ще гіршому становищі, ніж раніше. Однак небезпеки не відчувала. Накотило полегшення.

Емін знає про дитину, але навіть не підозрює, що Тимур його рідний син. От і добре. Нехай усе так і залишається, нічого не маю проти.

– Кажу, що захочу, – Байсаров хмикнув. – Кинула пацана на няньку та вирушила по клубах. Перед мужиками своїми принадами виблискувала.

– Це не клуб, а ресторан, – сіпнулася, відчайдушно намагалася вирватися з кільця його м'язистих рук. – І взагалі, я по роботі...

– Ну так, звісно, – його очі потемніли. – Про твою роботу я давно все зрозумів.

– Який же ти покидьок. Мерзенний. Цинічний. Звинувачуєш мене невідомо в чому, а за собою нічого не помічаєш. Або тобі можна все?

– Нарешті ти починаєш розуміти, – хмикнув.

– Я шукала іншу роботу. Ясно тобі? У твоєму готелі працювати більше не збираюся. Ти мені все одно нормального життя не даси.

– А що для тебе нормальне життя?

– Життя без тебе!

– Розчарую, – оскалився. – Такого тобі точно не світить.

– Забери від мене свої брудні руки, – почала вириватися ще сильніше. – Нудить від твоїх дотиків.

– Звикай, – знущально вимовив Емін. – Я тебе відпускати не маю наміру.

– Ні, ніколи...

– Іншої роботи ти не знайдеш. Можеш спробувати, але в цьому місті тебе ніхто до себе не візьме.

– Чому це? Ти викупиш усі готелі в Дубаї?

– Ніхто не піде проти мене.

– Значить, поїду в інше місто. В іншу країну. Але поруч із тобою не залишуся. Навіть не думай, що зможеш мене змусити.

– Спробуй.

Він запустив пальці в моє волосся, намотав пасма на кулак, змусив закинути голову назад і зустріти палаючий погляд.

– Подивишся, що вийде.

Його хрипкий голос пронизувала відкрита погроза, а в очах читалася явна обіцянка перетворити моє життя на нічний кошмар.

– Чому ти просто не можеш залишити мене в спокої? – насилу видихнула я.

Ворожнечу з Байсаровим я не подужаю. Це зрозуміло. У нього божевільні фінансові можливості і зв'язки на всіх рівнях.

Досить подивитися, як він насильно вивів мене з ресторану та заштовхав у цю кімнату. Йому ніхто не перешкодив. Мої крики були для оточуючих тишею. Вони обирали нічого не помічати.

– Ти моя дружина, – відчеканив Емін. – Подобається це тобі чи ні.

– Але я...

– Мені наплювати на кожне з твоїх "але".

– Давай домовимося, – змусила себе вимовити це величезним зусиллям волі.

Звісно, з такими як Емін не домовляються.

А який ще в мене є вихід? Треба постаратися і діяти хитрістю. Наші сили ніколи не будуть рівними.

– Звичайно, домовимося, – кивнув Байсаров. – Ти будеш робити все, що я скажу. Жодних відмов. Почнемо з простого. Хто батько твоєї дитини?

– Яка тобі різниця?

– Хочу зрозуміти, з ким ти наставляла мені роги.