Розділ 27

Вибір без вибору

Яна весь вечір намагалася відволіктися, але домашня рутина сьогодні рішуче відмовлялася її рятувати. Вона збирала розкидані іграшки сина й раптом застигла, стиснувши в руках зелений пластмасовий трактор. Дворічний Адріан успадкував від батька надто багато: ті самі вперті брови, ямочку на підборідді та звичку мружитися, замисливши якусь витівку. Він  був живою копією Данте. Того самого Данте, який  стояв біля вікна в кабінеті директора з обручкою на безіменному пальці.

– Яно, ти вирішила відремонтувати іграшку силою думки? - Бабуся зупинилася у дверях, витираючи руки кухонним рушником.

– Просто замислилася. - Яна швидко кинула трактор у кошик.

– Бачу я твої думки. На роботі щось сталося? Цей новий італійський керівник, Рафаель, виявився занудою?

– Рафаель якраз нормальний. Сталося гірше. Данте, батько Адріана, з’явився. Він власник холдингу, який викупив нашу компанію.

Наталія Іванівна перестала усміхатися й мовчки опустилася на диван поруч із Яною.

— Оце чоловік уміє повертатися, - тихо промовила жінка. - Одразу з бухгалтерією та новими правилами. Він знає про малого?

— Ні, думаю, що ні. І не має знати. Три роки тому він зник без пояснень, а потім я бачила його в Луці в торговому центрі з жінкою, а сьогодні на його пальці блищить обручка. Я вже прийняла рішення, що завтра йду на співбесіду в компанію  «Патріот-Буд».

Бабуся лише спокійно кивнула, не намагаючись тиснути чи відмовляти.

– Іди, подивись і порівняй. Але не тікай у перше ліпше місце зі злості. У тебе тут зручний графік, хороша зарплата та робота, яка тобі подобається. Тобі потрібно вирішити: ти хочеш піти з роботи чи просто боїшся бачити Данте? Звільнитися через чоловіка, який ще навіть не встиг відкрити рота й пояснити бодай щось, - дурниця. Якщо образить тебе вдруге, я сама прийду в офіс. Ще й візьму Адріана без денного сну.

Яна мимоволі всміхнулася. Бабусин бойовий дух завжди повертав її до тями.

У понеділок об одинадцятій Яна  сиділа в кабінеті керівника проєктного відділу компанії «Патріот-Буд». Вона вирішила діяти радикально, що якщо Данте тут, їй треба терміново тікати в іншу компанію.

Проте співбесіда швидко перетворилася на комедію абсурду. Керівник відділу, поважний сивий чоловік у дивному зеленому жилеті, вивчав її портфоліо з таким виглядом, наче шукав там приховані дефекти.

– Що ж, Яно Вікторівно, креслення у вас непогані, - проскрипів він, відкладаючи папку. - Але в нас сувора дисципліна. Робочий день із дев’ятої до шостої, жодної віддаленої роботи. Запізнення фіксуються, особисті дзвінки заборонені. Каву пити можна тільки під час обідньої перерви, щоб не капати на папери. Ви вказали, що маєте дитину. Хто залишатиметься з нею під час хвороб? У нас складно з лікарняними в активній фазі об'єктів.

Яна дивилася на нього й ледве стримувала посмішку. Після творчої, вільної атмосфери в «Арт Проект Груп» цей кабінет здавався філією середньовічного архіву.

– Дякую, я подумаю над вашою пропозицією, - ввічливо відповіла вона, подумки вже викреслюючи цю компанію зі свого списку.

Вийшовши на вулицю, дівчина зупинилася біля машини. Проміняти свободу, улюблені креслення та час із сином на середньовічний концтабір лише тому, що в її кабінеті з’явився привид із минулого? Ну ні. Данте Россі приїхав учора, але це не означало, що вона має руйнувати власне життя.

Вона сильна дівчина, і просто так не здасться.